Артем Присяжнюк: «Коли стільки всього робиш, відчуваєш, що живеш»

Новий навчальний рік – нові можливості й нові знання. Після кількох місяців літніх канікул юнаки та дівчата знову повертаються до своїх звичних студентських буднів. За плечима нашого сьогоднішнього співрозмовника Артема Присяжнюка – чотири курси медичного факультету. А ще він член студентського парламенту, голова сектора дозвілля, пише Медична академія.

– Артеме, розкажіть, як вдається вам поєднувати навчання й активне студентське життя?

– У Тернополі я нікого не знав, але хотів пов’язати своє життя з цим містом, бо тут омріяний медичний університет. Напередодні навчання батьки допомогли перевезти речі та повернулися додому. Я ж залишився сам, сів на лавку й гадаю: що робити? На квартиру не хочу йти, нікого не знаю… Якось мене це трохи вибило з колії, але почалося навчання, знайомство з університетом, спілкування, в мене з’явилося багато нових друзів. На першому курсі мій робочий графік складався за маршрутом університет-дім. Наступного навчального року я почув про відбір у творчий колектив ТНМУ. Одразу вирішив спробувати та заповнив анкету. Пізніше став одним з членів студентського парламенту. Радію, що, будучи там, можу приносити користь університету. Також це унікальний досвід для мене. Я очолив сектор дозвілля. Мені дуже подобається цей напрямок. Зорганізовували різні змагання, провели конкурс «Студміс ТНМУ». Адміністрація університету всіляко підтримує всі наші починання. Коли стільки всього робиш, відчуваєш, що живеш.

«Студміс ТНМУ» – поки що найбільший проєкт у моєму житті. Це, без сумніву, величезний досвід. Уболівав за кожну з дівчат. Звісно, не обійшлося без курйозів. Покриття на підлогу мали привезти об 11 годині, насправді ж – лише о 15-ій, а о пів на шосту мав початися захід. Генеральну репетицію вже не встигли провести, організаційні проблеми довелося розв’язувати вже під час дійства. Та свято вдалося на славу.

– Ви й у школі мали стільки захоплень?

– Так, я ще в школі брав активну участь у різних змаганнях і концертах. Одне з моїх особливих захоплень – панкратіон. Це – давньогрецьке бойове мистецтво, яке поєднує елементи боротьби та кулачного бою. До речі, цей вид спорту вперше ввійшов до програми Олімпійських ігор Давньої Греції ще 648 року до нашої ери. Я хотів мати добре здоров’я і в 12 років у моєму житті з’явився панкратіон. Свого часу навіть брав участь у Всеукраїнських змаганнях з панкратіону в Броварах. Потім захопився футболом, у складі команди був воротарем. Зараз дуже хотів би поєднувати навчання й спорт, але навчання забирає багато часу, тому це проблематично та не завжди виходить. Хоча стараюся у вільний час бігати на стадіоні.

– Найулюбленіше захоплення?

– Катання на сноуборді. Катаюся з 7 класу. Тато – завзятий сноубордист. Дуже мріяв про сноуборд. І ось на Св. Миколая прокидаюся та чую щось тверде під подушкою, відкриваю, а там – сноуборд. Досі на ньому їжджу та раджу всім спробувати цей вид спорту. Взимку катаюся у Буковелі. На лижах, звичайно, простіше кататися. На сноуборді ноги разом, злиті з дошкою. Коли злітаєш на сноуборді й летиш трасою – не знаю навіть, як передати ці відчуття. Є траси сині, червоні та чорні з різним схилом.

– Чому з-поміж усіх професій віддали перевагу медицині?

– Мої батьки підприємці. Жодного стосунку до медицини в них не було. Маю ще на сім років молодшу сестру Софію. Вона зараз навчається у 8 класі. Але про лікарський фах вона не мріє, їй найкраще вдається математика та хімія.

Чому я обрав медицину? У три роки мене прооперували. Ще тоді мені дуже сподобалися лікарі в білих халатах. Навчаючись в четвертому класі, чітко знав, що хочу своє майбутнє пов’язати лише з лікарською професією. Після закінчення 11 класу подав документи у чотири медичних виші. Звісно, в пріоритеті був ТНМУ. Коли приїздив до Києва чи Львова, то там усі квапляться, біжать. А в Тернополі з центру за годину можна дійти до будь-якої точки міста. Все компактно та дуже затишно.

– Що найбільше цінуєте в людях?

– Насамперед психологічну гнучкість, вміння не просто відстоювати власну думку, а змінити своє рішення, навіть якщо не хочеться. Зокрема, в студентському парламенті треба бути гнучким, бо слід приймати рішення, від яких залежить успіх проєкту.

Ціную вміння веселити. Я капітан КВК-команди «Сірники». Торік дебютували з творчим колективом. Концерт давали на День студента. Ми вийшли на сцену, хоча навіть не готувалися, а імпровізували. Після виступу охочих приєднатися до нас побільшало. Найприємніше, коли жартуєш і чуєш сміх у залі. Готувати перший виступ важко було. Ідеї в голову не лізли. Щось написали – викинули, почали працювати над іншою мініатюрою. Головне, не зірватися. А потім запал з’явився. Після концерту: «Слухай, в мене ідея, наступний виступ треба зробити так і так…».

– Як любите відпочивати?

– У тернопільському клубі «Алюр» є вечірки «Медікал-паті», я один з співорганізаторів. Це – студентське дозвілля. Вчимося, але й відпочивати треба. Влаштовуємо вечірки. Це – нові знайомства, спілкування, нові емоції. Зала завжди наповнена відвідувачами вщерть. В університеті – студенти заклопотані, а тут усіх бачиш в іншому ракурсі.

Мар’яна СУСІДКО