Депутат-“свободівець” Олег Напора розповів в деталях, як його побили

Перед новим 2012 роком, 20 грудня, в Тернополі сталася жахлива подія – черепно-мозкову травму отримав депутат Тернопільської міської ради із фракції ВО «Свобода» Олег Напора. Незважаючи на те, що з тих пір пройшло три місяці, однак безпосередніх виконавців і замовників того злочину і досі не знайдено. Про те, що відбулося того злощасного вечора, роботу тернопільської міліції у розслідуванні цієї резонансної справи та мотиви, які спонукали недоброзичливців до таких неординарних кроків, в інтерв’ю газеті «Номер один» розповів особисто Олег Напора.
– Насамперед тернополян хвилює стан вашого здоров’я, адже з повідомлень лікарів можна було зробити висновок, що ви перебували між життям і смертю.

– Сьогодні моє самопочуття задовільне. Наприкінці березня вже зможу самостійно виходити на вулицю, до того часу завершу інтенсивне лікування. А далі буде проходити процес реабілітації. Після таких травм реабілітація, за словами лікарів, триматиме понад рік часу.

– Коли вас виписали з лікарні?

– Виписали мене ще у січні. Лежати в одному відділі, коли мені потрібно відвідувати невропатолога, окуліста, стоматолога, ортопеда, складно. Тому нині перебуваю вдома, натомість на кілька годин щодня навідуюсь до лікарів, де проходжу процедури.

– Що кажуть лікарі, адже велика кількість травм не може минути безслідно?

– На щастя, огляди показують, що травми організм переніс нормально. Тут велике спасибі треба сказати хірургу обласної клінічної лікарні Петру Степановичу Гудаку. Шансів вижити після важкої черепно-мозкової травми в мене було не багато, але добре, що є ще такі лікарі від Бога, як пан Петро. На даний момент я спокійний, перенісши дві надскладні операції, жодних зміщень чи деформацій у мене немає. Так, є ще зовнішні прояви того, що зі мною сталося, але шкіра з часом заживе, головне – кістки цілі.

– Доводилося чути, що вам сильно пошкодили око?

– З очима ще буду мати проблеми. Праве око в мене було вибите, мала місце велика гематома, відійшов нерв… Спершу лікарі рятували саме око, а вже потім обіцяли повернути зір (нині Олег бачить на праве око на 20% – авт.). Цей процес повільний, хоча лікарі говорять, що за півроку знову зможу повноцінно бачити. Водночас лікарі запевняють, що процес реабілітації проходить нормально, а тому за місяць можу сісти за кермо (сміється – авт.).

– Чим займаєтесь у вільний від процедур час?

– Відпочиваю вдома, значно більше, ніж раніше, приділяю часу сім’ї, дітям – Алісі й Остапу. Вони ще маленькі, тому перенесли ті події більш-менш нормально. Важче пережили дружина та батьки.

«Ніхто не зауважив, що йде людина, а за нею по снігу тягнеться шлейф крові»

– Події того дня, мабуть, хочеться якомога швидше забути, але все ж таки розкажіть, що передувало трагедії?

– Оскільки це був кінець року, відповідно кожен день був розписаний по годинах. Враховуючи те, що посада комерційного директора на ПП «Метал» передбачає багато обов’язків, у мене того дня було чимало роботи. Тоді я не встиг завершити всі справи на роботі, позаяк потрібно було бути у міській раді на конкурсній комісії. Розпочалася вона близько 16.00 і тривала недовго. Переговоривши із представниками фракції ВО «Свобода» в комісії, пішов у напрямку дитсадка (до 18.00 звідти мав забрати портфель доньки, яка раніше пішла на танцювальний гурток) з депутатом Сергієм Кириком, з котрим попрощався біля церкви Різдва Христового. Далі пішов сам. Дорогою намагався надолужати невиконані заплановані на основній роботі завдання. Маючи багато пропущених дзвінків, телефонував з двох телефонів на філії, вирішував якісь питання, тому йшов у дитсадок на «автоматі». І як тільки зайшов у темне місце на території садочка, де чомусь не працювало освітлення, отримав ззаду удар по голові.

– Чи запам’ятали зловмисників?

– Ні. Ще рефлекторно повернув голову назад, а далі все як у тумані. Навіть не знаю, був це удар металевим предметом чи ні. Можливо, пам’ять відновиться і ще щось згадаю, але сьогодні про те, що міг когось бачити, говорити не доводиться. Згодом лікарі констатували, що я отримав удари майже у всі частини тіла як спереду, так і з боку. Скажімо, нога посічена, дісталося правій руці, ключиці, ребрам. А найбільше ударів було у голову, причому в різні її частини, а це говорить про те, що їх було декілька. До того ж ніс був майже повністю роздроблений, вилетіла нижня щелепа…

– Чи хтось із перехожих міг завадити цим безчинствам по відношенню до вас?

– У момент, коли це сталося, людей неподалік не було. Через якийсь час з дитсадка вийшов чоловік, який викликав «швидку», але вона нікого не застала… Дивним чином я піднявся, натягнув шапку та капюшон куртки і в такому стані дійшов додому (відстань понад 1 км). Очевидно, перебував у стані афекту, адже інакше цього не поясниш. Йшов біля «Новуса», автовокзалу, через колію. Здивувало, що ніхто, в тому числі і патрульні, не зауважили, що йде людина, а за нею по снігу тягнеться шлейф крові. Близько 18.20 я дійшов додому, сам відчинив хвіртку, двері в будинок, і не включаючи світла, щоб не помітили батьки, зайшов на третій поверх. Спробував роздягнутись та надати собі першу допомогу. Але все, що мені вдалося, це відкрити баночку з перекиссю водню та етиловим спиртом, і тоді «відключився».

– Вже рідні викликали швидку, яка і забрала вас до лікарні?

– На щастя, через кілька хвилин додому повернулася дружина, котра і викликала «швидку». Мене відвезли в обласну нейрохірургію. Доцент Петро Гудак вже відпрацював, але не дивлячись на це, швидко повернувся до лікарні і почав мене «збирати». Події у лікарні не особливо пам’ятаю, адже я то був у реанімації, то з однієї операції йшов на другу, постійно приймав препарати. Говорити і розуміти, що відбувається навколо, почав через 5-6 днів.

– На вашу думку, які фактори зумовили те, що ви так стійко перенесли всі ці випробовування?

– Можна говорити, що фізично я міцний, адже свого часу займався боксом, пізніше підтримував форму, багато ходив пішки, але в тій ситуації, що сталася, було дуже вже багато чудес, щоб все списати на міцний організм. Адже залишився живим після багатьох ударів, дійшов додому і не впав, у потрібний момент повернулася дружина, лікар-професіонал швидко прибув до медзакладу, складні операції пройшли успішно, вдало проходить реабілітаційний період. Напевно, я потрібен Богу ще на цьому світі.

Поки міліція озвучує версії, злочинці ходять на волі

– Одразу начальник тернопільські міліції А. Матрифайло озвучив чотири версії подій, які того вечора могли з вами відбутися. Перша з яких – злочин могли вчинити з хуліганських спонукань.

– Версія – не витримує критики. За 30 секунд чи одну хвилину пограбувати людину досить складно. З огляду на те, що це прохідне місце і був час пік (дітей батьки забирали з садочка і чимало люду йде з роботи на автовокзал), у це дуже важко повірити. Грабунок я виключаю, адже ні гаманець з грішми, ні телефони зловмисники не забрали. Очевидно, не такий вони мали намір.

– Друга версія – злочин міг бути пов’язаний із підприємницькою діяльністю.

– В бізнесі ніколи не мав і не маю конфліктів. Навпаки, мене завжди просили залагоджувати конфліктні ситуації. Тому говорити, що я міг би мати конфлікт у бізнесі, було б не правильно.

– Третя версія – потерпілий міг отримати тілесні ушкодження із власної необережності.

– Мені важко зрозуміти, чим керувався головний міліціянт обласного центру, коли говорив подібні речі. Виходить, мені потрібно було розігнатися, зігнути голову, вдаритися об один бордюр, встати, вдаритися в інший бік, потім задерти голову і впасти третій раз. Це смішно. Можливо, правоохоронці не мали наміру відкривати кримінальну справу і тому шукали зачіпок, як ось та, мовляв, є запах – значить він був п’яний. Хоча те, що я практично алкоголю не вживаю, але етиловим спиртом промивав рани, нікого, очевидно, не цікавило.

– Виходить, події того вечора пов’язані з вашою діяльністю як депутата і голови комунальної комісії…

– Не відкидаю цього. Депутатська діяльність пов’язана з постійними конфліктами, адже задовольнити бажання всіх неможливо. Скільки людей – стільки думок. Скажімо, в комісії по деяких питаннях важко було знайти консенсус. Але мені складно це назвати конфліктами, це скоріше конструктивні суперечки.

– За місяць-два до випадку з вашим побиттям чи були якісь спірні питання, скажімо, на тій же депутатській комісії, які стосувалися великого бізнесу чи великих грошей?

– У тому то й справа, що таких питань не було. Окрім того, більшість питань розглядаються колегіально і від думки одного депутата, нехай навіть голови комісії, залежить дуже мало. Не буду сперечатися, завжди є бізнесові і небізнесові структури, які хочуть щось «відірвати» в міської громади. Зрозуміло, фракція ВО «Свобода» та комісія, яку я очолюю, намагаються не допускати таких речей, відповідно комусь це може не подобатись, але вибрати одного депутата з 60-ти і вказати, що це він у всьому винен – безглуздо. Хоча зараз «дикий» час, і буває, що дехто з глузду з’їжджає, вважаючи, що розв’язати його проблему можна, давши комусь по голові.

– А чи не могли спровокувати ті події результати конкурсної комісії з оренди комунального майна. Зокрема, щодо колишнього магазину «Янтар» у центрі міста? Мовляв, ти мав комусь підіграти, щоб він переміг, а цього не сталося…

– Це повна нісенітниця. Щодо магазину «Янтар», то мені як рядовому члену конкурсної комісії абсолютно немає значення, хто з орендарів там буде, аби більшу ціну поставити. Так само порахували й інші члени комісії, в тому числі і голова В. Камінський, який є членом виконкому. Інше питання, що згодом переможцем конкурсу на виконкомі визнали інший суб’єкт господарювання, але у виконком я не входжу, тому винити мене в тому не варто. Конфлікт може бути, коли депутат робить звернення, запити, коли він чітко формує свою позицію. У даному випадку я навіть не встиг вивчити проблему і сформувати свою позицію.

– Як одна з версій, яка ходила коридорами влади, було те, що оскільки заступник мера В. Камінський був неодноразово помічений, м’яко кажучи, в кількох неприємних ситуаціях, відповідно деякі партійці піднімали питання його заміни і пропонувалася саме кандидатура Олега Напори…

– Проміняти місце заступника директора великої корпорації з непоганою зарплатою і хорошим кар’єрним ростом заради роботи в муніципальній структурі наміру не мав. Я член партії «Свобода», і якби в мене було бажання працювати в міській раді, то про це я б озвучував до виборів. Натомість я вирішив, що більше користі з мене буде, коли працюватиму в депутатському корпусі та як член комісії з використання комунального майна.

– Чи є якісь обнадійливі повідомлення від міліції, що зловмисників вдасться знайти?

– Важко щось говорити з цього приводу. Я більше чую про цю справу від мешканців, ніж від правоохоронців. Це мій округ, я там виріс, багато знайомих і друзів там мешкає, і мені прикро й образливо чути, коли хтось із мешканців телефонує і каже, що, мовляв, приходив хлопчина з міліції і запитував, чи нічого не бачили з подій того вечора, роблячи при цьому висновки, що я був п’яний і впав сам. Люди самі мене знають, тому і їм дивно про таке чути, до того ж я молодий та не обділений здоров’ям, тому не маю такої звички падати. Але Бог їм суддя…

Віталій Попович