Галицькі матері – не просто пані, котрі вказують всьому місце й ряд в театрі домашнього затишку, а архітектори хатньої дійсности, — Назарій Заноз

Галицькі жінки втілюють собою порядок. Кожна річ в галицькім домі має своє законне місце. Вона автоматично набуває його, коли втрапляє в оселю, як отримує номер та назву небесне тіло, втрапивши в поле зору астрономів.

Коли щось зникає в галицькім домі, то віруючі просто моляться святому Антонієві, аби знайшлося. А знаючі – моляться святому Антонієві й, про всяк випадок, питаються в мами.
Вона може відповісти «не знаю», але скоріш за все скаже «на місці». Проте місце те не там, де ту річ зоставили, де постійно її зберігаєте чи де собі уявляєте, що їй належить бути. Воно там, де поклала галицька матір. І вона вже точно не уявляє, де та річ тоді опинилася.

Справа в тім, що місце в речі наче постійне, але насправді мінливе. Як змінюється щосекундно дійсність, так і розташування предметів в домі та їх законна позиція. Бо дім, попри те, що є якорем галицької дійсности, місцем накопичення всіх можливих традицій, де вони плодяться в сприятливій атмосфері й розлазяться в світ, ніби дрозофіли із тарілки із сливами, що починають бродити, але заодно це й хаос, котрий із собою привносять галицькі чоловіки та діти. 

Це складна система, котра мусить враховувати сотні дрібних нюансів, починаючи од настрою, продовжуючи поривами вітру й закінчуючи барвою камізельки цьотки Гальки із третього поверху. Колись комп’ютери неодмінно захоплять світ, але на той час так і не спроможуться хоч трохи наблизитися до розгадки таємниці системи впорядкування хаосу галицької матері.

Тільки в її голові та серці здатні увійти в пази невидимі причинно-наслідкові та сусідсько-забобонні зв’язки, примиритися непоєднувані речі й навіть поєднатись в союзі, бо лиш галицькі матері мають в грудині стільки любові, котра здатна розтопити лід між чужими. Мають в закамарках своєї свідомости стільки пам’яті, котра може нагадати усьому на світі про їхніх спільних предків. Врешті, вміють так крикнути, що навіть найсміливіші шибайголови можуть впісятися на місці.

В сих прекрасних головах усе компонується й поєднується як вдалий букет. Все скориговується та не заважає одне одному. Все розставляється так, що нецки не відбирають енергії в образків, хюге не гнівить святого Антонія, а демонологія під правильним кутом прочитання перетворюється на кулінарну книгу.

Галицькі матері – не просто пані, котрі вказують всьому місце й ряд в театрі домашнього затишку, а архітектори хатньої дійсности. Її деміурги та атлантки, котрі змушують цей світ триматися купи й крутитися. Допомагають і нам робити те саме. Не розклеюватись, підійматись і йти далі. Аби могли й далі твердо ступати й нести в серці світові галицький синкретизм, ніби благу вістку.

Nazariy Zanoz, м. Теребовля

Джерело: Facebook