Головна квіткарка Тернопільщини Іванна Бойко: «Мрію взяти в оренду багато землі – 20 або 50 гектарів і засадити їх лісом для душі»

Ця жінка любить усе нестандартне і вміє бачити красу, символом її життя є квіти. Вона фонтанує емоціями й ідеями, щиро посміхається і готова в скрутну хвилину прийти на допомогу. Іванна Бойко – представниця так званого соціально-відповідального бізнесу. Разом із чоловіком підтримує практично всі громадські ініціативи у Тернополі. І на власному прикладі показує, що бізнес може допомагати. Незважаючи на свою діяльність, є людиною непублічною, однак погодилась поспілкуватися з нашими журналістами та розповісти про секрети догляду за рослинами, особисте життя та ідеї, які вкрай необхідно реалізувати в сучасному світі.

«Талановиті люди не завжди впевнені у собі, їм потрібна підтримка, а ми можемо її надати»

– Багатьом містянам Ви відомі як представниця соціально-відповідального бізнесу, яка перебуває у взаємодії та постійному діалозі із суспільством і бере участь у вирішенні найгостріших соціальних проблем. Що підштовхнуло Вас до такої позиції?

– Усе почалося з проведення майстер-класів для дітей. Зважаючи на те, що я сама є мамою двох доньок, то розуміла, наскільки це важливо. Такі заходи не були безкоштовними, але ціна була встановлена не з думкою, щоб отримати якусь вигоду, а для того, щоб убезпечити себе від не дуже відповідальних батьків, які реєструють своїх діток на зустрічі, а потім не приходять. Ціна була мінімальна, але дозволила зменшити такі випадки. Кошти, виручені від проведення, відкладала. Напередодні дня Святого Миколая у магазин зайшов священник. І у нас зав’язалася розмова. Я розповіла, що маю певну суму коштів і хочу їх віддати на благодійність. А отець мені відповідає, що планує їхати у дитячий будинок, де виховують діток із ДЦП. Пригадую, як дуже загорілася ідеєю допомогти дітям і, так би мовити, напросилася з ним (посміхається, – авт.). Ми провели майстер-клас, залучили партнерів, вручили діткам подарунки. Замовили піцу, запрошені візажисти зробили малечі аквагрим і зачіски. Діти дали мені таку емоційну віддачу, що досі пам’ятаю ті вогники в їхніх очах.

– Мені відомо, що Ви стали ініціатором та організатором вечірки «Art Life-2020». Що це за проєкт, для кого він і чи плануєте продовження?

– «Art Life» – майданчик для знайомства з цікавими людьми, митцями. А основна мета – відкриття талантів. В Україні та й у Тернополі загалом є багато талановитих людей, які роблять неймовірні речі, але ми про це не знаємо і відповідно не бачимо. На таких вечірках творчі люди можуть показати твори, а ми – побачити світ очима митця. Знаю, що талановиті люди не завжди впевнені у собі, їм потрібна підтримка, а ми можемо її надати і познайомити Тернопільщину з новими художниками, скульпторами, творцями декоративно-ужиткового мистецтва, літераторами, музикантами. Тому, користуючись нагодою, запрошую усіх тих, хто творить прекрасне, звертатися до нас, і ми розповімо про вас світові.

Якщо ж говорити про тривалість проєкту, то він, однозначно, буде проводитись із певною періодичністю. Ми плануємо серію із 10-ти таких вечірок. На заваді проведення другого заходу стало введення карантинних обмежень. Хоча ми вже мали певні домовленості. Для відвідувачів готувалася прем’єра кліпу Андрія Підлужного (український співак, композитор, музикант, родом з Тернополя, – авт.) «Вовки». Також очікували приїзду митця, який робить фантастичні скульптури з бензопил. Ще мали бути присутні балерини, селебріті, музиканти, словом, програма обіцяла бути насиченою. Після зняття карантинних обмежень ми обов’язково організуємо продовження.

– Чим запам’яталася тернополянам та гостям міста перша вечірка?

– Перш за все варто сказати, що ми очікували на 150 гостей, а прийшло понад 300. Це стало справжньою несподіванкою і показало, що такий проєкт потрібен людям. Ми розпочали з робіт скульптора Миколи Солонера. Він родом з Тернополя, але вже понад 20 років живе у Великобританії. Це просто фантастична людина. Він член англійського королівського клубу митців. Його твори виставляли у багатьох знаних музеях і галереях Великої Британії, зокрема у музеї Вікторії та Альберта, в галереї Opera Gallerry в Лондоні. Скульптури митця нагадують японські нецки, але це авторський стиль. Різні форми, мало деталей, переважає мінімалізм, а зміст – глибокий. У цьому виявляється майстерність. У своїй роботі він використовує спеціальний кольоровий папір, і завдяки поєднанню цієї техніки зі світлом його роботи наче оживають. Пан Микола провів творчий перфоменс у нас, створив скульптуру на очах у глядачів. Це було неймовірно. Уже потім відвідувачі ділилися враженнями і розповідали, що самі надихнулися бажанням створити щось власними руками.          

«Разом із продуктовими наборами ми дарували букети, аби підбадьорити людей»

– Коли країну поглинула світова епідемія COVID-19, Ви не залишилися осторонь. Соціальний проєкт «На відстані руки» – Ваша ідея. Розкажіть про нього трохи більше.

– Мені просто хотілося допомогти людям, які на час карантину залишилися без елементарних речей. Ідея виникла спонтанно і без довгих роздумів. Разом з однодумцями взялася за справу, віддавши усі сім приміщень «Квітоцентру» для сортування продуктів і товарів першої необхідності для людей, які зараз найбільше цього потребують. Тернопільські волонтери, представники громадських організацій, соціальних служб і «Карітасу» об’єдналися, аби оперативно та фахово надавати допомогу. До відповідних служб звернулися за інформацією про людей, які опинилися в скрутних життєвих обставинах. Ми здійснювали доставку наборів, у яких були: хліб, молоко, цукор, різні крупи та макарони, олія, картопля, яблука, банани, мило, рукавички, захисна маска, туалетний папір тощо. Тоді до акції долучилися багато людей, які запропонували свою допомогу, і я усім їм безмежно вдячна. Разом із продуктовими наборами ми дарували букети, аби підбадьорити людей. Знаєте, від деяких моментів досі сльози на очі навертаються. Одна бабуся сказала, що їй ніколи не дарували квітів, і аж зараз, під час епідемії, вона отримала їх від абсолютно незнайомих людей. Це треба просто бачити, почути ці слова. Коли буде необхідність, то наш проєкт «На відстані руки» продовжимо.

– Мені здається, що у Вас в планах ще багато всього цікавого. Що хочете втілити в найближчому майбутньому?

– Ідею, над якою зараз працюємо, побачила у сні (посміхається, – авт.). Сподіваємося, найближчим часом запрацює наш «Садовий центр» площею близько 800 кв. м. Створюємо його не випадково, просто хочемо показати людям, як вирощуються квіти та рослини, бо не кожен це бачить. Для Тернополя такий формат – новинка, адже у нас немає теплиць, у яких вирощують рослини і потім продають. Також планується створення зимового саду, де будемо проводити екскурсії для тернополян та гостей міста. Зараз самостійно вирощуємо тюльпани, гіацинти, хризантеми, але хочеться більшого. Поруч з рослинами планую відділ із книгами, так званий «буккроссинг». Коли кожен бажаючий може залишити свою книгу з побажаннями на полиці для того, аби хтось інший міг її також прочитати. У планах – організація виставок квітів, птахів, метеликів, плазунів. Словом, усього, що може об’єднати людину з природою.

Ще було б класно, якби у шкільну програму факультативно ввели уроки по догляду за рослинками. Маю ідею зробити спеціалізований гурток, в якому би ми з дітками засаджували клумби квітами на території шкіл. Знаєте, коли ти до чогось доклався руками, то хочеш це бачити ще раз і ще… Клумби привертатимуть увагу дітей, вони хотітимуть іти в школу й дивитися на красиві квіти. Ви, мабуть, зі мною погодитесь, що зараз проблема велика в тому, що молодь не знає, що таке природа. Не вміє посадити щось, виростити, доглянути. Колись ми їхали у села, пасли корів, садили городи, сапали і знали ціну кожній рослинці, а зараз усі проводять свій час у гаджетах, і це проблема. Все ж таки я прихильниця тієї ідеї, аби ми були ближче до природи, а це формується змалечку.

«Свого часу працювала шеф-кухарем, але, як бачите, квіти мене полонили»

– У Вас, мабуть, величезний багаж знань, які пов’язані з будовою, життєдіяльністю, розмноженням, хворобами рослин. Ви закінчували фаховий навчальний заклад?

– За освітою я технолог громадського харчування та менеджер. Свого часу працювала шеф-кухарем, але, як бачите, квіти мене полонили (посміхається, – авт.). Усе, що я знаю про рослини, здобуто на практиці та семінарах. Знаєте, чим відрізняється людина, що володіє певними знаннями, від тієї, що ні? Той, що знає, поділиться своїми знаннями, а інший зробить вигляд, начебто ти такого елементарного не знаєш. Так от я хочу ділитися своїми знаннями з людьми. Взагалі ми намагаємося вводити культуру дарування та догляду за рослинами. Раніше у Тернополі були популярні 1-3 квітки, в той же час у Львові дарували оберемками. Але завдяки лояльній ціновій політиці нам вдалося показати клієнтам, що можна купити багато квітів, і це не вдарить по гаманцю. Спочатку зіштовхувались із несприйняттям, адже є така думка, що коли дешево – значить якість бажає кращого. Та ми відповідаємо за якість квітів, адже нам важлива репутація. Замовляємо найкращі сорти, які здатні довго простояти у вазі. Усі рослини перевіряємо під час завозу, тестуємо ґрунт. За весь наш товар ми відповідаємо і він якісний, але проблема в тому, що люди не вміють правильно доглядати і транспортувати. Тому хочеться розповісти їм про основні правила як для рослин у горщиках, так і для зрізаних квітів. Думаю, у скорому часі запустимо спеціальні відеоуроки.

– Ваша ідея стосовно відеоуроків, на мою думку, отримає схвальні відгуки від людей. Адже дійсно, у повсякденному житті ми отримуємо в подарунок квіти, а вони із незрозумілих для нас причин швидко в’януть. Можливо, поділитеся з нашими читачами загальними правилами догляду за рослинами?

– Взагалі все дуже індивідуально: одні сорти квітів залишаються свіжими довше за інші. Але є кілька загальних правил, виконання яких збереже свіжість зрізаних рослин. Не транспортуйте букет відразу з холоду в тепло. Різка зміна температури шкодить квітам, від цього вони швидше в’януть. Якщо ви принесли квіти з вулиці в опалювальний будинок, спочатку залиште їх на прохолодній веранді, у вестибюлі. Дайте рослинам звикнути до підвищення температури. Лише після цього можна почати обробку стебел. Магазинні квіти вже підготовлені до вази: у нижній частині стебла шипи і листя видалені, а саме стебло акуратно підрізане. Однак куплені рослини часто зневоднені, тому їм потрібно допомогти (посміхається, – авт.). Помістіть букет під струмінь води й обновіть зрізи на стеблах. Потім видаліть нижнє листя і поставте квіти у вазу з теплою водою. На рослинах із м’яким стеблом треба зробити довгий косий зріз, бо він збільшує площу поглинання вологи. Слідкуйте за температурою в кімнаті. Букет необхідно поставити у світле приміщення, але не під прямі сонячні промені. Уникайте протягів. Температура повітря повинна бути помірною: при +18 °С зрізані рослини стоять довше, ніж при +22 °С. Вночі найкраще переставити вазу в прохолодне місце (ідеальна температура – в межах від +10 °С до +15 °С) або загорнути букет у папір і помістити у відро з водою. Періодично доливайте у вазу свіжу воду. Це особливо важливо в спекотну пору року і в будинках з низькою вологістю повітря. Адже там рідина не тільки поглинається квітами, а й швидко випаровується. Щоби продовжити життя квітам, можна додати у воду добрива, дезінфікуючі засоби, розчин амонію (все це продається у спеціалізованих магазинах) або звичайний цукор. Деякі рослини мають на стеблі декілька суцвіть. Такі букети простоять довше, якщо ви будете вчасно видаляти засохлі квітки. Завдяки цьому бутони розкриються повністю. Існують квіти, які краще не ставити разом в одну вазу. Наприклад, троянди і гвоздики будуть «конфліктувати» між собою і швидко зів’януть. Резеда, конвалії і нарциси теж прискорять життя своїм «сусідам». А ось гілочка маренки, герані або туї, навпаки, продовжить життя іншим квітам у вазі. Про догляд можу говорити годинами. Це я вам розповіла лише маленьку частинку того необхідного мінімуму, який потрібно знати кожному, хто любить квіти. Зрештою, є ще догляд окремо за кожним видом квітки.

«Ті букети, які подаровані щиро, стоять довше»

– А якщо говорити про мову квітів, то це вже в минулому, суспільство відійшло від символізму, і взагалі, які сучасні тенденції у світі рослин?

– Це залежить від регіону. Наприклад, за кордоном дарують парну кількість квітів, і це нормально, а у нас – непарну, бо інакше – це траурний букет. Деякі традиції зберігаються, але я пропагую нову культуру. Для прикладу, кала дуже гарна квітка, а особливо в букеті. Вона довго стоїть у вазі і гарно викладається в композиціях, та у зв’язку з тим, що ця рослина раніше була предметом розкоші, а відтак згодом її стали нести на траурні події, то в сучасних букетах люди її бояться. Хоча, на мою думку, це стереотипи. Чи візьмемо жовтий колір – це тепло, сонце, радість, життя, щастя, багатство. Жовті квіти часто помилково сприймаються як символ розлуки чи трауру. Хоча їх можна дарувати як символ дружби, захоплення або поваги. Але, зрештою, моя рекомендація – дарувати жовті квіти лише тим, кого добре знаєш. Малознайомим людям підбирайте букети нейтральних кольорів – червоні або рожеві.

Ви, мабуть, знаєте таку квітку, як хризантема. Так от, ці квіти звикли приносити на траурні події. У той же час ми даруємо їх близьким, але у букеті вони звуться маргаритками чи ромашками. Це зроблено спеціально для того, аби забрати той відтінок, з яким сприймають цю чудову квітку люди. Адже хризантема має понад 40 видів. Відтак рослина одна, а назв – багато.

– Відомо експерименти в яких брали дві однакові рослини, але першу кожного дня хвалили, а другу, навпаки, називали образливими словами. І та, що отримувала свою порцію ласки, росла активніше, а та, яку ображали – повільніше. З Вашого досвіду, чи правда, що коли ти доглядаєш за рослиною з чистими і щирими думками, вона наче й квітне краще?

– Я можу це підтвердити. Буває так, що заходжу в магазин і ще не бачу продавців, але вже розумію, хто з них на роботі. Бо вазонки стоять такі красиві, наче готові вистрибнути з горщика й обійняти тебе листками. А стається так, що ті самі рослини в тому ж приміщенні стоять так сумно, наче на пліт спертися хочуть. Та й у даруванні квітів це помітно, ті букети, які подаровані щиро, стоять довше, звісно, при дотриманні всіх рекомендацій по догляду.

– Хотілось би трохи зупинитися на Вашому бізнесі. Наскільки мені відомо, у Вас 5 квіткових магазинів та величезна гуртовня. Як і з чого Ви починали й до чого ще прагнете?

– Нашому бренду вже 19 років. З моїм тоді ще хлопцем, а тепер коханим чоловіком починали з двох ваз із квітами (посміхається, – авт.). У нас не було жодних умов, ми продавали на відкритому просторі, було лише накриття і стовп, який слугував нам захистом від сонячних променів. Ми так і пересували ті вази в тінь за ходом сонця. Потім потихеньку копійку до копійки відкрили невеличкий магазин, тоді ще один і так далі. Навіть вдалося налагодити власне виробництво. Нещодавно до нас приїздили нідерландці, а вони як ніхто розуміються на рослинах. Так от, ці знані квіткарі були приємно здивовані нашою роботою. Вони поділилися досвідом і новітніми технологіями з фарбування, підживлення та вирощування рослин. Зараз «Квітоцентр» – це не просто мережа, а своєрідний майданчик для пропаганди краси, естетики, мистецтва у всіх його проявах.

«Наша справа сімейна, допомагають не лише дітки, а й батьки мої та чоловікові і моя сестра – такий собі сімейний підряд»

– Чому обрали саме квіти і чия це була ідея? Адже в ті часи, 19 років тому, це було дороге задоволення і, скажемо відверто, особливим попитом не користувалося.

– Рослини – це прекрасно, ти даруєш красу і позитивні емоції людям. Хоча праця дуже важка. Розвантаження, догляд, не продав – викинув і залишився ні з чим. Та зрештою, квіти роблять людину щасливою. Ми спільно з чоловіком обрали собі цю нішу. Він у мене такий господар, усі побутові питання закріплені за ним, а я, так би мовити, ідейний натхненник (сміється, – авт.). Так і в подружньому житті розподіляємо обов’язки.

– А Ваші дітки допомагають?

– Наша справа сімейна, допомагають не лише дітки, а й батьки мої та чоловікові і моя сестра – такий собі сімейний підряд. Старшій доньці Христинці 12 років. Коли вона була маленькою і не вміла писати, ми відкривали новий магазин. Донька знала букви і каже до мене: «Мамо, а як написати «багато квітів»?» Ми разом написали ці слова на аркуші, а вона почепила цю табличку на вхідні двері, відбігла у бік і дивиться, чи видно її рекламу (посміхається, – авт.). Пригадую, як займалася нептунусом (унікальна морська рослина, оброблена за спеціальною технологією, адаптована до життя в наземних умовах. Харчується пилом з повітря, тютюновим димом, – авт.), і донька каже мені: «Мамо, якщо хочеш добре продати, то скажи усім, що президент казав купувати нептунуси». А їй тоді було всього 4 роки, а такий уже рекламний менеджер. Дуже рано Христинка почала сама складати букети – із 2-х рочків. Одного разу склала композицію і ми виставили її на вітрину. Донька тоді ще в школу навіть не ходила. І ось заходить клієнт і обирає Христинчину композицію. І коли я йому сказала, що ці квіти складала маленька дитина, він був шокований. Зараз я старшу доньку залучаю до оформлення залу, у неї дуже класний естетичний смак, вона гарно малює і вміє мої усні побажання перенести на папір. Молодша донечка також допомагає, але в силу свого віку не може цього робити сповна, та мені здається, що у подальшому доньки зможуть працювати справжнім творчим дуетом, доповнюючи одна одну.

– За все своє життя Ви, мабуть, бачили сотні, якщо не тисячі різних видів рослин. А які квіти Ваші улюблені?

– Польові. Мій чоловік, аби зробити мені приємність, іде в поле і рве великий оберемок квітів. Хоча, якщо сказати відверто, мені не важливо, яка квітка, головне те, з якими емоціями її дарують.

«Думала, що коли виросту, ніколи не буду мати справи з землею»

– Без чого не уявляєте початку дня?

– Без ковтка свіжого повітря і сонячних променів. А ще за можливості занурити босі ноги в росу. Це такий заряд енергії, який тримає мене увесь день. Я ж виросла на Гусятинщині,  в селі Красне. Там поряд «Медобори» неймовірно красиві. Могла йти у ліс сама на 6-8 годин збирати гриби, суниці, малину, цілющі трави. Знала назви усіх місцевих квітів, дерев та рослин. Ліс і тварини – це те, що дарує мені задоволення. Таким була дитям природи і залишаюся ним вже у дорослому житті (сміється, – авт.).

– А про що Ви мрієте і чого хочете від життя?

– Мрія – це завжди щось недосяжне. А я ставлю цілі і досягаю їх. Але якщо говорити відверто, то мрію взяти в оренду багато землі – 20 або 50 гектарів і засадити їх лісом для душі. Вже й знайшла таке місце, але землю в мене «поцупили» прямо з-під носа, думаю, що з часом знайду краще. Це, звісно, дороге задоволення й абсолютно не прибуткове, але ж це має бути місце для відпочинку душі.

Знаєте, зараз я вже розумію, що коли ми дорослішаємо, то черствіємо, і це проблема. Пригадуєте, яким у дитинстві було смачним морозиво? Воно і зараз смачне, просто ми перестали насолоджуватись дрібницями. Ми всі кудись поспішаємо, живемо минулим або майбутнім, але не здатні відчути себе тут і зараз. Мені вдалося навчитися насолоджуватись життям і кожною миттю, і не важливо, чи ти у красивій сукні, чи твої руки й ноги брудні, стікає піт, а ти обробляєш землю. Життя прекрасне у всіх його проявах.

– У дитинстві Ви взагалі припускалися такої думки, що присвятите своє життя рослинам?

– Коли я була малою, ми мали городи. І от стою я і бачу перед собою безкінечну кількість грядок, й усі треба обробити. Думала, що коли виросту, ніколи не буду мати справи з землею, а воно бачите, як сталося. Тому ніколи не можна зарікатися. Пригадую, коли вже була вагітна другою донькою, то їхала з великим животом за 60 кілометрів від Тернополя сапати хризантеми у 12 ночі, бо вдень мені це давалося важко. Тож розумієте, наскільки сильно я люблю рослини і поратися біля них.

– Певна, Ви багато подорожуєте. Можливо, моє запитання і провокативне, але якщо порівнювати природу України та решти країн, то яка для Вас наша Батьківщина?

– Наша Тернопільщина – найкрутіша і це без перебільшення. Стільки лісів, озер, річок, замків. Такі мальовничі рельєфи. Але, на жаль, усе перебуває в занедбаному стані, хоча потенціал у нас просто фантастичний. Приміром поляки, аби бути ближчими до природи, дахи будинків засівають різнотрав’ям, а у нас воно само росте. Замість бруківки вони використовують рулонну підстилку, яка повторює ефект лісової стежки. У Європі надзвичайно популярні еко-поселення, у нас є можливість їх будувати, але українці все одно тяжіють до міст і урбанізації. Ми ж вийшли з природи, це потрібно прийняти і зрозуміти.                    

– Як би не хотілося цього визнавати, але бізнес завжди накладає на людину певний слід. Люди, які «варяться» у цій справі, стають жорсткішими. Як Вам вдалося зберегти ніжність і людяність?           

– Мене оточують класні люди, які розуміють і підтримують те, що роблю. Я щаслива з того, що маю. Бачу сонце і кольори, а є люди, які цього не мають, але вони реально щасливі. Ми – здорові люди, а часто скаржимося, хоча нам гріх жалітися. У мене є опора і підтримка, рідні та друзі, моя команда. Ми рухаємося вперед, і повірте, коли оточити себе доброзичливими людьми, то ти не просто збережеш ніжність і людяність, а й примножиш її.

– Ви дуже харизматична жінка. Чи не пропонували Вам йти у політику?

– Пропонували й неодноразово. Я спочатку загорілася цією ідеєю, адже хочу багато чого реалізувати і втілити. Однак розумію, що це велика відповідальність і потрібно зважити усі за й проти, аби не схибити…

Вікторія Ушакова

Джерело: Тижневик “Номер один”