Неймовірно колоритна і смачна місцина в Тернополі вражає (фото)

Нещодавно в Тернополі відбувся один смачний захід, після якого ми відвідали одне зі смачних місць міста. Ресторація “Старий млин”. Музейна ресторація. Місце, про яке в Тернополі мабуть знають всі. Аналогів я не зустрічала – в подібних місцях бувала, але таку ресторацію бачила вперше.

Заклад в стилі “Гауді нервово курить збоку”. Так так, саме Гауді – мозайка зі шматочків посуду та кахель, чудернацькі форми, покручені сходи, інтер’єр ніби мушля – сходи та зали ніби закручуються ведучи догори, певні архітектурні прийоми в стилі видатного архітектора. Побудоване все це чудо-диво у 2003 році. Якщо не помиляюсь, сам власник закладу пан Михайло Гросуляк проектував ресторацію та будував заклад. Шкода, що погода не дозволила зробити фото знадвору – сильний сніг і вечір взяли своє…

Заклад носить таку назву, оскільки колись на тому місці справді був млин і ресторація фактично зведена на старому фундаменті.

Хоч сама сучасна будівля доволі молода, та всередині неї купа старожитностей – починаючи від корбів на фасаді  і закінчуючи посудом та витворами народних умільців всередині. Всього – близько трьох тисяч (!!!) музейних експонатів. Вхід – теж з творчим підходом:) Вхід вільний 🙂 🙂 🙂

Інтер’єр вражає. Хтось скаже – занадто всього, але водночас – таке не щодня побачиш, звісно, якщо ти не офіціант “Старого млина” 🙂

Аж не віриться, що  такому музеї до того всього можна доторкнутись та ще й смачно провести час! Меблі дерев’яні, а всі кухонні причандалля справжні, зі своєю столітньою (а то і більше) історією.

Є й справжні експонати – як приміром люльки з розкопок

Або ж антикварний посуд різного стилю та національності…

Ціни не малі, але й не захмарні. Вибір страв великий, серед яких лідирують наїдки місцевої галицької кухні. А яка подача! Я різне бачила, але таке – вперше. Цікавий посуд, милі оку дрібниці, вишколені кельнери.

Ресторація має чотири рівні в дусі української кнайпи-шинка-ресторації і суші-бар на п’ятому.

Стравопис має дещо нетрадиційний вигляд – назви страв випалені на дерев’яних дошках

 Ялинка у відповідному стилі – цибулька, перчик, горішки, бублики.

 Відчуття, ніби ти в старовинній чарівній скрині, за межами якої – буденне життя, а в середині – казка. Але перейдемо до їжі:)

Нас обслуговував чорнобровий хлопака, який як і всі офіціанти закладу був одягнутий у полотняний одяг з елементами вишивки, на голові мав бриля, через плече – торбинку. Нагадував пастуха. Виглядало то все круто ( дівчата-офіціантки мають довгі полотняні сукні або  строї і квіти у волоссі) і дуже натурально – ніби вони в своєму часу і в своєму місці, жодного театру чи награності.

Прийняв замовлення, озвучив час очікування страв, врахував побажання.

Я замовила чаю – треба було загрітись після хуртовини – і вареники з вишнями. Михайло брав борщ і капучіно.

Такої подачі чаю я не очікувала:) Хто не знає – скажу, я фанатка посуду і різних цікавих прибамбас – ложечок, вилочок, щипців для цукру, аксесуарів, блюдечок, особливо з натяком на старовину. А тут стільки всього нараз! Неочікувано, реально!

Чай (22 грн) – ягідний карпатський – принесли в чайничку, який довго тримав відповідну температуру, тож напій залишався в міру гарячим і ароматним.

Можливо, чайний набір не надто вписувався в етно-інтер’єр, але моє естетичне задоволення не мало меж!

 До кожного замовлення – комплімент від закладу – грінки з чорного хліба з часником та намазкою з сала. Але ми так і не попробували:) Михайло мав до борщу пампушки, а мені до вареників не надто пасувало. Та й грінки – не на мої слабкі зуби. Та все ж приємно. І колоритно.

 А от і борщ ( якщо не помиляюсь – 35 грн. за порцію). Михайло був задоволений – казав, що це один з кращих борщів, який йому доводилось пробувати. Оригінальна подача теж не лишає байдужими – що ж то за борщ, що без цибулі та пампушок? Цей був правильний:)

 Можна їсти дерев’яною ложкою, а можна і звиклими приборами. Наступними були мої вареники – в дерев’яному полумиску-макітрі (не знаю навіть до чого то було наближене) з сметаною та варенням в додаток. Це був справжній смак літа! Порція (40 грн.) видалась мені завеликою, тому я здала позицію залишивши третину… Ніжне тісто, соковиті вишні, в міру підсолоджені – ідеальний смак. без коментарів.

Кава була не дуже – певне просто вже розбещені ми доброю кавою у найкавовішому місті України:)

 Даний пост не писався на замовлення чи задля реклами – це є мої враження від побаченого, яким я хочу поділитись з читачами блогу – можливо, комусь з вас він стане в нагоді, а комусь буде віртуальною екскурсією або ж джерелом натхення. І якщо ви будете в Тернополі – завітайте в цю місцину, вражень у вас буде не менше!

п.с. Напевне, все таки, успішний заклад завжди має мати симбіоз трьох правил – натхнення, якості та любові до справи, що робиш. Можна, звісно, і без того обійтись, але тоді певне враження будуть зовсім інші…

п.с.2. У “Старого млина” є ще заклади-побратими з Тернополя “Ноєв ковчег”, “Фламінго” та в Карпатах “Грибова хата” (готель на Буковелі), яким теж колориту не займати (так казали мої знайомі), але я там наразі не була..