Число «13» – у долі й творчості Лесі Українки

Творчість Лариси Петрівни Косач досліджується не одне десятиліття. Погляди авторів статей та монографій нерідко бувають протилежними і в науковому, і у політичному аспекті. Зрештою, письменниця була хоч і надзвичайно сильною, але досить суперечливою натурою. 25 лютого виповнюється 140 років від дня народження цієї славетної авторки, відомої всьому світові під іменем Лесі Українки. Волинський дослідник Ігор Ольшевський спробував з’ясувати, як її власне ім’я, псевдонім, імена батьків та дата народження могли вплинути на долю, пише «ВЗ».

Лариса була небажаною дитиною в сім’ї?

Пан Ігор – випускник філологічного факультету Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. За плечима у нього чимало досягнень на викладацькій, культурно-освітній та журналістській ниві. Нині працює в інформаційному центрі Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Тож, зазначає, його увага до «патронеси нашого вишу» не випадкова.

– Не претендую на «винайдення ровера» чи сенсаційність теми. Просто виникло бажання по-своєму дослідити взаємозв’язок Митця і його імені – як даного при народженні, так і літературного (псевдоніма), – розповів Ігор Ольшевський кореспонденту «ВЗ».

Так з’явилося на світ есе «Леся Українка: містика імені й долі». У праці дослідник наводить маловідомі факти з біографії письменниці. Зокрема спогади її сестри Ольги Косач-Кривинюк. Він не заглиблюється в родинну драму Лесі Українки, яку свого часу досліджувала літературознавець Ніла Зборовська, цитує лише деякі моменти. Адже особисту трагедію Лариси могла спровокувати «недолюбленість» з боку матері (саме народження цієї доньки для Олени Пчілки не було бажаним). І взагалі, у сім’ї склалися непрості стосунки між батьками і дітьми…

Леся була не схожа на інших менших Косачів. Найперше – вирізнялася зовнішністю (усі помічали, що дівчина негарна), до життєвих випробувань додалася й серйозна хвороба. Але з чого все почалося? Невже з містичної «13-ки»?

– Мабуть, ніщо випадковим не буває, – зауважує пан Ігор. – Лариса Косач народилася 13 лютого 1871 року (за старим стилем). Про це в родині пам’ятали всі. Те нещасливе 13-те згадували завжди, коли заходила мова про Лесину невдачливість. Але символіка цього числа не є однозначною. 13 тлумачиться як знак вирішального вибору в житті або ж обраності людини для особливого шляху служіння Господу. У тринадцятирічному віці Лариса вперше надрукувала вірші у львівській «Зорі» під псевдонімом «Леся Українка», у 1913-му відійшла з земного життя… Сума цифр 1 і 3 становить четвірку, що, згідно з біблійною числовою символікою, має цілий ряд значень, – уособлює універсальність, випробування, досвід, Землю, космос і може символізувати місію обраного, його жертовну любов, себто його Хрест. До четвірки зводиться й число 40, що у гематрії Святого Письма також має зв’язок з випробуванням. А саме у сорок років письменниця створила свій шедевр – «Лісову пісню».

Фатальна «десятка»

Дослідник розкриває життя Лесі Українки через призму нумерології. Чимало уваги приділяє «фатальній десятці».

– Десять у символіці Святого Письма – уособлення Закону Божого, число Господніх Заповідей. 1881 рік приніс десятирічній Лесі перші симптоми тяжкої хвороби. Це, очевидно, було визначальним випробуванням на шляху до духовних вершин. 1891-й – створення циклу «Сім струн» та «Колискової». 1901-й – приголомшливої драми «Одержима», яку Леся пише біля смертної постелі коханого Сергія Мержинського. У 1911-му настане час майже виключно для драматичних творів, серед яких провідне місце належить «Лісовій пісні» – духовному заповітові й креду Лесі Українки. Між вказаними датами чітко пролягають десятилітні проміжки…

– Імена «по батькові» (Петро з грецької означає «скеля») і «по матері» (Ольга – від скандинавського Хельга, «свята») могли закодувати долю Лесі Українки?

– Не те, щоб «закодувати» – це термін окультний, і я волію не вживати його у своїх дослідженнях. Погляньмо з позицій християнського містицизму. Опосередкований вплив батьківського та материнського імен на характер і долю Лесі – очевидний. Так само й обраного псевдоніма, який став об’єднавчим містком між двома розірваними частинами України. Вперше надрукувавшись у львівському часописі «Зоря», вона прагнула акцентувати, що не є галичанкою. А ще, зауважує у спогадах її сестра Ізидора, псевдонім підкреслював справжню любов Лариси до Батьківщини – на відміну від поверхового, «вишиванково-шароварного» українофільства. Погляньмо ж на власне ім’я поетеси – Лариса. Воно – грецьке. На думку деяких дослідників, це ймення похідне від «ларос» – «чайка». Маємо: «чайка високого польоту» (Лариса), з успадкованою твердістю переконань (Петрівна), «захисниця людей» (Леся) і, врешті, «будителька народу» (Українка), – пояснює дослідник.

***

Ларисі Косач судився недовгий земний шлях. Доля відміряла їй лише 42 роки. За цей короткий час вона встигла стільки після себе залишити! Найповніше радянське видання творів та перекладів Лесі Українки налічує

12 томів. В Україні і за межами нашої держави славетній письменниці встановлено чимало пам’ятників та пам’ятних знаків, її іменем названо вулиці, вищі навчальні заклади і театри, а образ (до речі, на тлі Луцького замку) увічнено на 200-гривневій купюрі.

Змінюються часи – змінюються погляди… У радянську добу Лесю Українку оспівували як «дочку Прометея», «співачку досвітніх огнів», «переконану атеїстку», ледь не «марксистку», в наші дні нерідко називають «ніцшеанкою», «язичницею» і намагаються «дослідити» її сексуальну орієнтацію. Це сковує творчий підхід, створюючи передумови до міфотворчості, яка, зі свого боку, викривляє уявлення навіть не про генія – просто про людину. «Доти, доки будемо в полоні отих стереотипів, справжнього проникнення у Лесин світ не відбудеться – її ідеї та образи бачитимемо наче у кривому дзеркалі», – переконаний Ігор Ольшевський.

Довідка
Ігор Ольшевський – волинський поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, критик. Автор поетичних збірок «Редактор снів», «Зодіакальне світло», есе «Леся Українка: містика імені й долі», «Павло Тичина: таїна життя і творчості», «Григорій Сковорода: місія Посланця», книги повістей «Хованки в житі». Член Національної спілки письменників України. Один із переможців конкурсу «Світ волинської книги» (у 2006 та 2008 роках). Лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського (2010 р.).