Людина людині – мєнт…
Наш народ переважно не любить міліцію і міліціонерів. Він називає їх зневажливо «мєнтами» та «мусорами». І, погодьтеся, має на це купу підстав. Тому що українська міліція давно перетворилася на особливу форму узаконеного рекету та звичайнісінького розбою.
Поки відважний екс-міністр внутрішніх справ Юра Луценко полірує нари на Лук’янівці, а опозиція б’ється в істериках і прямих ефірах щодо його долі, реальність настільки ж відрізняється від описаної тут картини, як Гватемала від Гренландії.
Народу не шкода Юрія Віталійовича. Просто тому, що нема за що його жаліти. Шанс запхнути своє рило до годівниці завжди супроводжується можливістю потрапити на котлети. До того ж, Луценко настільки довго сидів у кріслі міністра внутрішніх справ (загалом чотири роки – найбільше серед усіх міністрів внутрішніх справ), що за цей термін навіть лінивий і дурний зміг би навести лад у своєму відомстві. Звісно, якби хотів.
Але чим насправді займався Луценко на посаді міністра? Давайте згадаємо: намагався розігнати ДАІ, бився зі стюардесами у Франкфурті і Черновецьким у Секретаріаті РНБО, роздавав нагородні пістолети своїм друзям і колегам, а ще звання і квартири… Що ще? А більше, здається, і нічого.
Зараз Луценку інкримінують, що нібито він дав квартиру своєму водієві. Його виставляють дрібним дерибанщиком, таким собі «голубим злодюжкою» з відомого роману Ільфа і Петрова. При цьому, ніхто чомусь не згадує про шалену корупцію та зловживання, які стали візитною карткою міліції часів перебування на її чолі Юрія Віталійовича. Але це, перепрошую, просто смішно.
У часи Кучми міліція, звісно ж, була теж наскрізь корумпована. Багато хто покладав сподівання на те, що нова влада змінить ситуацію на краще. Але саме Луценку належить головна заслуга у тому, що корупція в правоохоронних органах стала повальною, а ставки хабарів виросли в десятки разів. Так само марними виявилися сподівання на те, що герої «помаранчевого» Майдану зможуть покласти край, наприклад, катуванням у міліції.
Тому насправді усі висунуті Луценку нині звинувачення – це дрібниці у порівнянні з тим, що виробляли його підлеглі, поки він їх покривав.
Ось вам коротка, але дуже показова історія. Один бізнесмен – назвімо його, наприклад, К. – наприкінці 80-х років заснував свою фірму. Потім – ще одну. Фірми виявилися успішними, а партнери по бізнесу – підлими. К. витіснили із більшості заснованих ним же фірм, а навколо кількох розгорілася справжня війна.
Тут варто згадати одну фірму, яка спеціалізувалася на готельно-ресторанному бізнесі. До речі, навіть у час нинішньої кризи оціночна вартість цієї фірми, за найскромнішими підрахунками, становить 4 млн. у.о. Її К. подарував доньці, призначив керуючого справами, а сам здійснював загальне керівництво, як і всіма іншими своїми підприємствами. Дочка його – громадянка Великобританії, доктор наук, співробітник Єврокомісії. Здавалося б, що може загрожувати, коли при владі – орієнтована на Європу команда, в тому числі молодий і прогресивний міністр внутрішніх справ Луценко? Виявилося, що таки може.
Одного прекрасного дня К. вирішив перевірити, як ідуть справи у його готельно-ресторанному комплексі. Виявилося, що кепсько. Підозрілі мутки з кредитами, звітностями і таке інше. Отож, К. з дочкою вирішили призначити нове керівництво. Але не так сталося, як гадалося.
На арені з’явився такий собі громадянин Мосієнко, який на той час був радником міністра внутрішніх справ Луценка (з першого до останнього дня перебування на посаді Луценка в обох строках). Мосієнко швиденько розігнав нове керівництво за допомогою погроз та кулаків, і впритул зайнявся «віджиманням» бізнесу у К та його дочки. Причому, Мосієнко не криючись повідомив, що є «смотрящім» за бізнесом у міністра внутрішніх справ Луценка та його «особистим гаманцем». А цей готель-ресторан якраз чудово вписується у схему інтересів Юрія Віталійовича.
К. та його дочці почали погрожувати. Спалили будинок, зняли це на відео, а потім люб’язно дали подивитися. Пообіцяли порушити кримінальні справи – скажімо, знайти у речах наркотики абощо. К. змушений був виїхати за кордон.
Дочка К. не витримала і пішла на прийом до Луценка – сподіваючись на те, що той просто не відає, чим займаються його радники. У листі до міністра наївна громадянка Великобританії, де повага до закону та прав людини є наріжним каменем діяльності органів державної влади, зверталася до його людських та професійних якостей: «свято веря в Вашу профессиональную корректность и справедливость…». Луценко її вислухав, порвав на грудях дві тільняшки, пообіцяв вислати наряд спецназу для наведення порядку і тут же, у присутності відвідувачки, наказав своєму заступнику негайно звільнити негідника Мосієнка із займаної посади.
Цей вибух справедливого гніву виявився звичайнісінькими понтами та грою на публіку. Невдовзі на К. порушили спочатку одну, а потім – і на його дочку разом із ним – другу кримінальні справи, як і було обіцяно. Причому, одну зі справ за ч.1 ст. 206 Кримінального кодексу – за фактом перешкоджання законній господарській діяльності того самого готельно-ресторанного комплексу, власником якого був К. та його дочка. Тонка іронія – радник міністра внутрішніх справ виявився дотепником.
Їхню квартиру по вул. Богомольця (навпроти МВС) – обікрали, відключивши сигналізацію. З квартири винесли лише документи, жодних інших цінностей злодії не взяли. І, звісно ж, міліція крадіїв так і не знайшла. Усі спроби потрапити на прийом до Луценка вдруге виявилися марними.
Цікава історія, чи не так?
На диво, після зміни влади та «посадки» Луценка його радник Мосієнко продовжує залишатися на волі і займатися тим самим, що й раніше. Резонне, але риторичне запитання: чому нове керівництво МВС та прокуратури продовжує покривати та «кришувати» луценкових «касирів», натомість влаштовуючи цирк навколо дрібних оборудок «голубого злодюжки»? Відповідь кожен може дати собі сам.
Отож, нема чого дивуватися, що наш народ переважно міліцію не любить, зневажливо називаючи міліціонерів «мєнтами» та «мусорами». І щоб зламати цей стереотип – замало однієї «санти-барбари» з арештом Луценка.
Коментарі вимкнені.