Олексій Пізник почав їздити на ровері через нещасливе кохання
Тернополянин Олексій Пізник є великим любителем велоподорожей. Восени цього року йому виповнюється 48 років. Чимало людей у такому віці вважають, що вже прожили кращу частину свого життя. Відтак, вони починають задумуватись про вихід на пенсію, займають пасивну життєву позицію, а у вільний час зазвичай пораються на дачі, гребуючи своїм духовним та фізичним здоров’ям. Натомість Олексій не уявляє свого життя без руху, велосипеда та мандрівок. Чоловік вже встиг об’їздити Прибалтику, Молдову, Росію, Польщу. В рідній Україні він найбільше любить подорожувати областями Західної України, Карпатах і Криму. А рік тому тернополянин їздив велосипедом до Москви, з нагоди Дня Перемоги, подолавши аж 1500 кілометрів.
– У теплу пору року намагаюся пересуватись лише велосипедом. Найдешевше заняття у спортзалі коштує не менше 10 гривень, а їзда на велосипеді не тільки дозволяє заощадити час і гроші, а й реально зміцнює здоров’я. Як правило, за день долаю поза 25 кілометрів, а за місяць наїжджаю більше 1000. Взимку не можу собі такого дозволити, оскільки дороги покриті снігом і кригою, внаслідок чого можна серйозно травмуватись чи навіть потрапити під колеса автомобіля. До того ж, у Тернополі практично відсутня велосипедна інфраструктура, – зауважує чоловік.
Веломандрівки Олексія носять виключно аматорський характер. Займається велосипедним туризмом він для власного задоволення, не переслідуючи мети отримувати від цього якийсь зиск. Чоловік твердо переконаний, що не варто присвячувати життя гонитві за матеріальними статками.
– Працюю програмістом у приватній фірмі, – каже Олексій. – Скільки працюю – стільки заробляю. Відповідно не зобов’язаний відсиджувати на кріслі від 9.00 до 18.00. Адже найбільша цінність, якою володіє людина, – це час власного життя, який за гроші не купити. Якщо людина не намагається займатись тим, що любить, вона буде змушена полюбити те, що має.
Першу велосипедну подорож Олексій Пізник у нинішньому році здійснив у кінці березня за маршрутом: Чортків – Скала-Подільська – Камянець-Подільський – Хотин – Борщів. Спершу погода сприяла мандрівці: перший день по-літньому пекло сонце. Однак вже наступного дня, в післяобідній час, почався дощ, який згодом перейшов у град, а ближче до вечора – випав сніг. Заночувати чоловік із друзями планував у наметі, в лісі. Але Бог допоміг мандрівникам і вони, проїжджаючи через Кривче, побачили при дорозі дві вежі, де й влаштували нічліг.
– Мій улюблений маршрут – “Золота підкова”, що на Львівщині. Мандруючи ним, є нагода побачити замки і палаци у Свіржі, Золочеві, Підгорцях і Олеську. До речі, там відбувались зйомки радянського фільму “Три мушкетери”, зокрема Підгорецький замок відігравав роль Лувра. Також, минувши смт. Олесько, є шанс побувати у смт. Підкамінь, де в кінці липня щорічно проводять етнографічний фестиваль. Із-за муру монастиря в Підкамені видніються золоті куполи Почаївської лаври, тому й там варто побувати. Звідти вже й недалеко до джерела Святої Анни, відвідавши по дорозі Божу гору. Цього року ми з друзями вже проїхали цей маршрут, – розповідає тернополянин.
Подорожуючи двоколісним транспортом, не обходиться й без трафунків. Так, з посмішкою згадує Олексій веломандрівку по Прибалтиці. Ще б пак, адже нічліг влаштував на посту ДАІ.
– У 23 роки я вирушив у літню велоподорож за маршрутом Вільнюс – Рига – Таллін. У місті Паланга я надумав переглянути індійський фільм у літньому кінотеатрі. Коли справа дійшла до нічлігу, почався рясний дощ. Неподалік я побачив невелику хатинку, яка нагадувала піднавіс. Діватись було нікуди, тож там і заночував. Вранці близько 6.00 мене витяг зі спального мішка міліціонер, мовляв, чого це я там розлігся. Обуреним і сонним голосом я дав просту відповідь: “Сплю!”. Правоохоронець заявив, що я знаходжуся на посту ДАІ, – пригадує чоловік.
Податись у першу велосипедну мандрівку Олексія спонукало його нещасливе кохання, на другому курсі навчання у вузі.
– На другому курсі під час зимових канікул вмовляв дівчину поїхати в Карпати покататися на гірських лижах, – каже Олексій. – Однак після її категоричної відмови, вирішив податись у велоподорож. Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що практично з кожним у молодості трапляється подібне. Захопивши з собою велосипед, поїздом я поїхав до Риги. Цікаво було їхати вздовж узбережжя Балтики і розглядати море, вкрите кригою і снігом. Назад повернувся літаком з Талліна. Згодом встиг і на лижах покататись досхочу. Словом, мандрівка була вдалою.
Найближчим часом Олексій зі своїми друзями готуються до подорожі Туреччиною, як каже тернополянин, до казкової країни з надзвичайною культурною спадщиною.
Юля Квітка
Коментарі вимкнені.