«Розпрягайте», хлопці, клуб!

Відшукала нещодавно уривки з нотаток, зроблених під час відрядження до декількох населених пунктів нашої області: «Село Бабинці Борщівського району. Тут є найстаріший будинок культури в районі: цьогоріч влітку йому виповниться 60 років. Якось зняло вітром шифер будинку. Директор його Марія Танасійчук ходила по всіх «інстанціях» за допомогою, однак нічого не вдалося вирішити. В будинку немає технічних працівників, отож жінка змушена самостійно прибирати, возити дрова і розпалювати грубку. В приміщенні холодно, але затишно — директор самотужки виготовляє стенди і час од часу організовує невеличкі концерти.

Село Вербів Підгаєцького району. Клуб нічий. За словами місцевих жителів, колись він був колгоспним, а потім його передали на баланс сільради, яка відмовилася приймати приміщення через те, що воно недобудоване. Молодь ходить на дискотеки в сусідні села.

Село Скоморохи Тернопільського району. Завідувач клубу Ігор Задирайко скаржиться, що не може самотужки виконувати роботу технічних працівників та організовувати концерти. В приміщенні холодно, молодь розбігається на танці по сусідніх селах. Для закупівлі звукопідсилювальної апаратури Ігор Задирайко дав свої кошти.

Село Млинівці Зборівського району. До цього клубу молодь приїжджає навіть зі Зборова. Є більярд.

Село Цеценівка Шумського району. Будинок культури власними силами відремонтувала сільська рада: оновили дах, підлогу».

Істину, що українська культура буде вічно бідною, бо фінансується за залишковим принципом, ніхто не відміняв. І як би не крутили обласним, районним бюджетами, ні на що вповні не вистачає. Якщо зарплату працівникам клубних закладів (ставку, півставки, чверть ставки) держава так-сяк виплачує, то на щось більше й серйозніше скарбниці не вистачає. Депутати обласної, районних рад кожному намагаються вділити по копійці, а потім виходить так, що тих коштів на косметичний ремонт ніби вистачає, хоча клубові давно пора «капіталку» робити. От і маємо ситуацію: «капає» з бюджету, капає зі стелі… І буде капати доти, поки люди собі самостійно ради не дадуть.

Сільський клуб… Як вивести його з убозтва?

Дати клубному закладу нове дихання може кожен населений пункт, незалежно від того, є тут потужні підприємства чи немає. Як розповів начальник управління культури облдержадміністрації Григорій Шергей, існують різні законні способи заробляння грошей на потреби клубних закладів. Це участь у міжнародних конкурсах, де можна виграти грант на підтримку клубу в сотні тисяч гривень, це й місцеві спонсори (підприємці, які можуть долучитися до розбудови соціальної інфраструктури села). Зрештою, не треба нехтувати допомогою молоді — там шибку вставити, там побілити стіни, намалювати стенди, помити стільці, нарубати дров, обігріти клуб перед дискотекою. Це все — економія коштів. Бо клуб — власність сільської громади. Можна також здавати в оренду частину приміщення (для проведення концертних виступів приїжджим колективам, для організації передвиборчої агітації тощо), тим самим спрямовуючи кошти від орендної плати на відбудову приміщення. А хто відміняв платні дискотеки? Якщо молодь не «в курсі», то кожна сільрада під час сесії мала б ухвалити рішення про встановлення розміру згаданої вже орендної плати, а також плати за дискотеки. В останньому випадку затверджують і виготовляють квитки, які розповсюджують серед бажаючих піти на танці. Зібрані кошти, відповідно, мали б виділяти через сільраду на потреби клубу. Такий кругообіг, як мінімум, забезпечив би нові вікна, непошкоджений дах і міцну підлогу в клубі. А решта зручностей — то вже справа часу.

«Запрягти» клуб на ключ й відправити молодь на дискотеки по сусідніх селах — легко. Бо можна зіслатися на вічну нестачу грошей, можна кивати на завклуба, голову сільради, голову адміністрації, прем’єра чи президента. Однак спробуй-но потім розворушити той «культурний цвинтар» — не одна кінська сила тоді знадобиться. Чи ж не краще, поки хоч щось із бюджету «капає», вести активну роботу. Якщо старші не можуть, то хоч молодь заохотити б.