У лісі — як на звалищі…

У вихідні я часто прогулююся околицями Великої Березовиці. Люблю побути наодинці з природою, роздивлятися навколо, подумати про життя. Переконаний, що спілкування з природою — це найкращий відпочинок для людини, оскільки сама вона є частиною природи. Але які гнітючі почуття викликають сліди безкультур’я, неохайності. Коли люди засмічують природу чим тільки можуть, не задумуючись над тим, що їм тут жити, що вони відповідальні перед наступним поколінням за чистоту лісів, річок, ставків та озер.

Відразу ж від автобусної зупинки й далі до ресторану «Пролісок» і до кінця лісу піднесений настрій зникає. Таке враження, що прямуєш не пішохідною доріжкою, а сміттєзвалищем. Чого тут тільки нема! І все це — незважаючи на прохання шляховиків не смітити на узбіччях. А сам лісок, якби його впорядкувати, був би дуже гарним місцем для відпочинку. Ним є де прогулятися, тільки прибрати б сміття, вирубати хащі, сухостій. Навесні там гарно: ліс увесь вкритий квітами, щебечуть птахи. Пробувши там 2—3 години, заряджаєшся енергією на цілий тиждень.

Але на краю лісу, недалеко від автотраси, є глибокий яр, який люди перетворили на звалище. Від нього несе важким духом і смородом. Навіть при бажанні його прибрати важко буде сюди під’їхати — немає дороги. Тому дуже дивує поведінка місцевих жителів, бо я не думаю, що хтось із Тернополя возить сюди сміття. Навіщо викидати мішок почищених качанів кукурудзи в придорожній кювет, якщо їх можна подрібнити й використати в себе на городі.

Ще гірше з целофановими пакетами і пластиковими пляшками. Це зло ХХІ століття. Нема де погляду зупинити, щоби не натрапити на пляшку чи пакет. Невдовзі не буде де ногою ступити. Нинішній стан екології — сором для народу, захланного й неохайного. Про яку Європу можна говорити, якщо ми зі своєю внутрішньою культурою і самоповагою перебуваємо ще в печерному віці. Зате на подвір’ї кожного господаря чисто, бо це своє, а територія за півсотні метрів — уже чужа.

Багато років тому ми із сім’ями і друзями часто відпочивали в лісі і ніколи не залишали після себе сміття. Все несли додому, викидали в сміттєві ящики. Потім приїжджала машина й забирала все. Що трапилося нині? Часто чуємо, що для порядку треба, аби прийшов німець із нагайкою в руці. Невже для того, щоби в свідомості людини щось змінити, потрібна нагайка? Якби такий екологічний стан був лише в Березовиці, можна було б не писати листа. Але ситуація однакова в усій Україні.

Правда, не всі люди в нас однакові — є культурні й цивілізовані, які тримають себе в рамках і не дозволяють собі негарних вчинків.

Можливо, хтось із тих людей, котрі засмічують природу, прочитає мого листа і змінить свою поведінку…