У Підволочиському районі ексгумують 30 вояків УПА

На останньому сесійному засіданні депутати Тернопільської обласної ради виділили 60 тисяч грн. на ексгумацію тіл вояків ОУН-УПА, які 4 квітня 1945 року загинули у штольнях гори Стінка, що неподалік від села Фащівка Підволочиського району. На цьому місці встановлено пам’ятник із переліком 23-х відомих імен, – пише газета “Номер Один”.

Однак геологи припускають, що повстанців могло бути три десятки. Майже тридцять юнаків і дівчат загинули жахливою смертю – повільно задихнулись, затиснуті глибами піску. Цілком ймовірно, хтось був поранений, а хтось і встиг приставити зброю до скроні.

Символічно, що дане рішення прийнято в той час, коли на Микулинецькому цвинтарі нещодавно проводились перепоховання німецьких солдатів, які загинули у Тернополі в роки Першої світової війни. Тим часом неподалік Тернополя, у мальовничих Фащівцях Підволочиського району, вже понад півстоліття лежать загиблі повстанці. Скільки кілометрів подолав між владними кабінетами голова братства ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня» Петро Касінчук, аби про них стало відомо владі.

– Ще на початку 1940-х років у катакомбах на місці колишнього пісочного кар’єру почала працювати регіональна криївка штабу Повстанської армії, – розповів голова Тернопільської міської організації КУН Володимир Ткач. – Як відомо, штаб мав добре розвинуту інфраструктуру, до якої входив навіть санітар (лікував і надавав медичну допомогу пораненим воїнам). Звичайно, там перебувала не одна людина, а кілька десятків вояків, можливо, були й дівчата. Зі слів місцевих жителів, там були один чи два їхні односельці.

Штаб діяв усі роки Другої світової війни. У 1945 році енкаведисти чи вистежили одного з повстанців, чи хтось його зрадив, однак точно бачили, що він сховався у кар’єрі. Тоді війська оточили штольні, перекрили всі підходили та запропонували повстанцям здатись.

– Селяни розповідають, що були серед них і брати Квасниці. Енкаведисти привели до входу їхню матір і почали погрожувати, що розстріляють жінку. Але відповіді вони не почули, їхньої вимоги не виконали. І стареньку насправді стратили, а вхід замінували, – переповів почуту розповідь голова братства ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня» Петро Касінчук. – Спочатку НКВД пустило у шахту гази. Однак проходи були не наскрізні, протягів не було і це не подіяло. Тоді вони привезли вантажівку вибухівки і підірвали вхід.

Тонни піску живцем поглинули повстанців. Декілька років пан Петро просив допомоги у влади на ексгумацію загиблих, а потім самостійно розпочав розкопки, щоб виконати християнський обов’язок кожної людини та поховати воїнів УПА. Ветеран запросив шахтарів із Калуша, і ті прокопали приблизно 10 м коридору вглибину кар’єру, але потім йому заборонили подальші дослідження. Чоловік припускає, що просто дехто із провладних чиновників боїться, що буде встановлена причина загибелі повстанців, стануть відомими імена зрадників і донощиків. Проте на місці, де може знаходитись братська могила, встановили залізного хреста, ніби символічно поховали загиблих, і все.

Тим не менше, братство ОУН-УПА за власні кошти замовило дослідження гори Івано-Франківському науково-дослідному інститут гідрогеології, інженерної геології та екогеології. Вчені застосували декілька методів, і по кожному – 4-6 геологічних дослідження. І кожний показав контури порожнин, що практично всюди збіглися за всіма параметрами, водночас підтвердили розповіді місцевих мешканців, що всередині є три ходи. Наразі вони засипані при вході, але не зруйновані. Необхідно підкреслити, що всі результати досліджень є власністю братства ОУН-УПА.

Зважаючи, скільки часу діяв штаб регіональної криївки, у схованці повинен назбиратись солідний архів, в одному зі входів повинні зберігатись важливі документи, адже здебільшого їх зберігали у бідонах чи закритому посуді.

Роботи там дуже багато, констатує політик-«кунівець», відтак виділені депутатами 60 тисяч грн. – просто мізерна сума.

– Потрібний комплексний підхід, але основне, що обласне управління внутрішньої політики, призначене основним розпорядником коштів, ніколи не займалось будівельними роботами, – констатував Володимир Михайлович. – Кошти повинні були передати управлінню капітального  будівництва і одночасно створити міжвідомчу комісію, в яку увійшли б представники обласної адміністрації, сільської влади, міліції, санітарно-епідемічної служби, управління Служби безпеки, обласного архіву, обов’язково – МНС із саперами.

До речі, сапери повинні йти першими, бо повстанці готувались до облоги, то й могли встановити у штольнях так звані мінні «розтяжки». А між тим, проводячи самостійно розкопки, П. Касінчук дуже ризикував, адже робітники могли натрапити на «розтяжку» і підірватись. Не допоміг би навіть старенький екстрасенс разом зі своєю рамкою, якого колишній воїн УПА запросив визначати, де краще копати.

Для чого потрібне СБУ? Як уже згадувалось, штаб мав свій архів, а в ньому напевне зберігалися списки зрадників і провокаторів. Якщо ці папери підуть по руках, почнуться самосуди і розправи, зрештою це може призвести до регіонального вибуху, каже пан Ткач. Відповідно комісії доведеться вирішувати безліч питань. Та насамперед потрібно скласти кошторис робіт.

До речі, свого часу поблизу Фащівців археологи виявили археологічні пам’ятки ранньоскіфського періоду. Вперше про село згадується в історичних документах 1547 року.

І ще. Здебільшого історики знають, що неподалік міста Керч в Криму, в селі Аджимушкай, також розташовано каменоломні. У роки Другої світової тут переховувались від фашистів та продовжували воювати радянські війська, які відстали від своїх частин і залишились на ворожій території. Аби подолати їхній супротив, німці також намагались їх отруїти газами, підривали входи, отруїли у прилеглих криницях воду. Але на честь тих героїв щороку на Сапун-горі гримлять салюти, про них не згадують навіть дослідники. Але ж війна була одна на всіх, і смерть усіх примирила…

Жанна Попович