Україна: шлях до демократії через вільну пресу
Що тут можна додати? Хочу нагадати одну річ. Функції журналістики.
У 1975 році за пропозицією Комісії у справах преси, підтриманою Асоціацією газетних видавців, Спілкою журналістів і концерном Шведське радіо, шведський парламент-Риксдаг – затвердив положення про роль і завдання ЗМІ в сучасному світі. У ньому називаються чотири найважливіші функції засобів масової інформації у демократичному суспільстві:
ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ
ЗМІ повинні надавати інформацію, необхідну для того, щоб громадяни країни могли визначити свою позицію в суспільно значущих питаннях. Народні обранці, у свою чергу, повинні мати можливість через ЗМІ регулярно отримувати інформацію про думку окремих людей або організацій з різних політичних питань.
КОМЕНТУЮЧА ФУНКЦІЯ
ЗМІ повинні коментувати події, які відбуваються в країні і світі.
КОНТРОЛЬНА ФУНКЦІЯ
Засобам масової інформації слід контролювати роботу органів влади.
ЗВ’ЯЗУЮЧА ФУНКЦІЯ
ЗМІ повинні сприяти комунікаціям як всередині так і між собою політичних, профспілкових та громадських організацій в країні.
За роки так званої демократії при Президенті Ющенку, про що влучно сказала Мирослава, не прижилися принципи незалежної журналістики.
Чотири прості і зрозумілі функції незалежних ЗМІ – ось відповідь на питання що робити.
Як робити, пояснють міжнародні принципи професійної етики журналіста. Десять коротких положень дають орієнтир на якість підготовки матеріалів. Чесність, відповідальність, повага до поглядів читачів, колег, спільнот, загальнолюдські цінності. Це основа основ діяльності журналіста.
Чи могла б влада дійти до такого стану, який змусив міжнародні організації докорінно змінити думку про Україну в гіршу сторону, якби ЗМІ контролювали кожен її крок? Не могла б! Через те ЗМІ називають четвертою владою, нарівні з законодавчою, виконавчою, судовою. Дійсно, важко собі уявити, щоб корупція набрала шалених обертів за умови належного освітлення суспільно значущих подій і своєчасного виконання журналістських запитів.
Представники минулої влади стали заручниками власно побудованої псевдо-демократії. За часи Луценка постраждалі громадяни подавали чисельні позови до Європейського суду по правах людини через свавілля в тій системі. А зараз дивним чином сам Юрій Луценко просить підтримки у того ж суду. Тому що сам, своїми руками вирив яму, в яку й потрапив. Однак хочеться йому допомогти, але скажіть – як???
Демократія без незалежних ЗМІ – це свавілля. Відсутність нагляду за діями влади перетворює чиновників на диких тварин, які загрібають до лап все, на що впаде око.
Але хто контролюватиме ЗМІ? Влада? До певної міри! Чи ефективний громадський контроль? Я переконався на власному досвіді, що вони не здатні чути зауваження від читачів, приймати до розгляду пропозиції, а також вести цивілізований діалог із аудиторією. Нерідко можна чути від журналістів щось на кшталт: “Звідки Ви взяли, що Ваша думка когось цікавить? Споживайте те, що ми виробляємо – не морочте голову!” Парадокс полягає у тому, що так говорять борці із цензурою. Абсурд. Самоцензура борців із цензурою. Маразм вищого ступеню! То ж про самоконтроль ЗМІ навіть не йде мови в наших реаліях. Хоча саме з нього повинно все починатися.
Отже коло замкнулося. Влада замовляє у ЗМІ ПіАр. Ті виробляють низькопробне лайно, яке споживає аудиторія. Потім довірливі лохи на виборчих дільницях із розумними обличчями роблять вибір проти себе та своїх дітей, щоб пізніше дивуватися, як влада, обрана демократичним шляхом, чинить свавілля, “забуваючи” про свої передвиборні обіцянки.
Звернення Мирослави, її висновки – це зважена, відповідальна оцінка і орієнтир для подальшого руху. Це стоп-сигнал для тих зомбі журналістики, які ще не втратили зір і слух. Водночас – заклик прокинутись, продерти очі і подивитись у дзеркало, щоб знати, як привести себе до ладу. Хочеться вірити, що вітчизняна преса встане з колін і почне рух вслід за поодинокими незалежними журналістами, яких, слава Богу, досить багато в Україні.
Коментарі вимкнені.