Український суд. Хроніка ганьби. Ч.4. Епілог. Машина «правосуддя» пішла в рознос

Справджуються найсумніші наші передбачення. Суддею повністю втрачений контроль над процесом. Зовнішні ознаки «наведення порядку» за участі «беркута» зруйнували крихку ілюзію відправляння правосуддя печерським судом. Процес перейшов на стадію судилища, де суддя, сторона обвинувачення, захист, підсудна є зайвим інтер’єром і лише псують картинку. Вже все написано без них і чекає не дочекається свого часу. Надіюсь, що й поспіх зіграє з режисерами злий жарт.

Напередодні, на одному з телеканалів депутат-регіонал видав страшну таємницю українського суду. Головне у ньому, як випливає зі сказаного депутатом, є дотримання юридичної чистоти процесу. А ми, наївні, думали, що головним має бути об’єктивність та все сторонність досліджуваної справи, рівність сторін та неупередженість суду.

Юридична чистота процесу – річ корисна і потрібна. Бодай якийсь порядок, але мусить бути. Добре, коли ця чистота спрямована на користь і не є самоціллю. Коли ж чистота, винятково, заради чистоти, тоді це – профанація й зневага до суду.

Саме такий випадок маємо зі справою Тимошенко.

На превеликий жаль, як сторона звинувачення, а ми домовились, що сюди входить і сам «їхня честь», так і великий загал посполитого люду вбачають у поведінці підсудної неповагу до суду. Не все так просто, як виглядає на поверхні. Залежить, хто і як визначає поняття суд. Вищеназвані, суд розглядають виключно, як конкретного суддю. Це – помилка і помилка кардинальна. Під судом слід розуміти специфічний правовий інститут для встановлення істини. Чи можна назвати існуючу систему відправляння правосуддя в Україні судом у цьому розумінні? Судячи з того, що ми побачили за тих кілька днів, питання швидше риторичне, аніж прикладне.  З іншого боку, особа, яка є лише дрібним гвинтиком цієї системи і не відіграє у ній самостійної ролі, не виконує самостійної функції, а є лише складовою у вирішенні конкретного завдання не може , вповні, називатись суддею. То чи заслуговує такий суд на повагу? Питання залишу відкритим і хай кожен дасть на нього відповідь самостійно. Але перед цим порахуйте, бодай, до десяти.

Знову  щодо чистоти процесу. Як на мене, суди 30-тих років минулого століття, що мали місце в СРСР, були бездоганними у розумінні дотримання юридичної чистоти процесу. Все у них було, як належиться. І повага до суду, і чітке дотримання, як процесуальних норм, так і норм матеріального права. Були прокурори з адвокатами, підсудні сиділи на лавах у строгих костюмах і краватках, палаци культури слугували за судові зали. І навіть, яка химерна паралель, зйомка велась. Щоб – на віки! Та чи були ці суди справедливими і чи відправляли вони ПРАВОСУДДЯ?

Повертаючись до наших баранів, маю на увазі – печерського дійства, вимушений констатувати повний провал іспиту відкритості й публічності, професіоналізму й неупередженості українського суду. Судова система тест з тріском завалила. Нема від чого тішитись, та й я не тішусь. Чогось подібного очікував. Нарив мусів прорвати. Хай, навіть, у такий спосіб. Хроніка ганьби не закінчилась. Але подальші події залишимо репортерам.

Олег Мартинюк

Український суд. Хроніка ганьби. Частина перша

Український суд. Хроніка ганьби. Ч.2. А судді хто?

Український суд. Хроніка ганьби. Ч.3. Коники процесуальні або Дідусь Фрьойд відпочиває

Comments are closed.