Зубожіла тернопільська перлина

Я людина – на схилі літ, уродженець Тернопілля. Скоро Господь забере в інші світи. Здавалось би, чого мені ще треба? Але належу до тих людей, яким до всього є діло, болить душа за громадське, народне.

Ще за радянських часів, як інвалід праці, декілька років поспіль відпочивав тоді ще у всеукраїнській здравниці (санаторії) фтизіопульмонологічного  спрямування, що знаходилась в с. Яблунівка  (сьогодні Язловець) Бучацького району.

Санаторій збирав людей із всіх куточків України: шахтарів Донбасу, жителів столиці, мулярів  Надзбруччя.

Слід відмітити, що лікування,  харчування,  відношення медперсоналу до хворих,  спілкування між людьми були такими добрими і світлими, що приємні спогади гірчать душу через роки.

Та найбільш за все,  лікувала своєю чистою  красою  навколишня природа: язловецькі діброви, що оголошені об’єктом природо-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської облради, ще у 1981 році;  сторічні дуби, які знаходяться під державною  охороною,

Дух віків  витає над історичною пам’яттю цього місця. Поблизу села виявлені археологічні розкопки трипільської культури.

Перлиною села, Бучаччини і всього Тернопілля, пам’яткою архітектури національного значення, що зведена ще на початку 14 століття є язловецький замок. Він знаходиться на високому пагорбі, оточеному з трьох боків річкою Вільховець. Від замкової споруди сьогодні збереглися масивні мури, внутрішня частина зруйнована.

А як би реставрувати? Ми платимо великі гроші споглядаючи замки Англії, Франції. А тут поруч таке багатство. Біля замку у 18 столітті,                    С. Понятовський побудував палац. З 1863 р. у палаці діяв монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, заснований релігійною діяльністю Блаженною Марцеліною Даровською. До речі, зберігся її гробовець і місце захоронення ще 84 монахинь. За радянську владу монастир було зачинено. Тут  функціонував вищезгаданий санаторій.

У 2003 році монастир відновив свою діяльність у частині палацу, іншу займає обласна фтизіопульпульмонологічна лікарня-реабілітація. Непогане сусідство, пригадаймо історію України: монастирі завжди допомагали хворим і брали участь у навчанні і вихованні дітей.

Так склалися обставини, що через 20 років я знову відвідав ці незабутні місця. І що мене  вразило? Обдерті стіни лікарні, де давно не проводився ремонт, надзвичайно мала кількість тих, що реабілітуються. Таке відчуття, що ні області, ні державі лікарня не потрібна, що в Україні перевелися люди із захворюванням легень. Зате у іншому крилі палацу, де господарюють сестри Непорочного Зачаття здійснено реставрацію, проведено добротний ремонт.

Багато про що, я довідався, розмовляючи із жителями села, моїми давніми, добрими приятелями. Що ж, це дуже добре, що відродилась релігійна справедливість, що вічні істини знову потрохи поселяються у серця наших людей, що є на світі жінки, дівчата з іскрою божою у серці, які хочуть продовжити безкорисливі добрі діяння блаженної Марцеліни Даровської, введеною католицькою церквою у ранг святих.

Біда в іншому: згромадження сестер і настоятелька монастиря Тетяна Чоп, проводять настирливу, цілеспрямовану роботу на привласнення приміщення всього палацу і земель, що до нього прилягають всупереч волі громади села, проводять екскурсії від яких кошти залишають лише собі. Як сказала сільський голова с. Язловець Марія Футрин: «Сільсквиконком не давав згоди на привласнення . Ми дозволяємо сестрам лише користуватися спорудами без права привласнення». Але 7 жовтня 2008 року Львівський апеляційний суд дав дозвіл на одержання права власності Згромадженню сестер Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії. А що з приводу цього каже Тернопільська влада, Бучацька райдержадміністрація?

Не дуже знаюся на законах юриспруденції, тому не можу дати правової оцінки таким діям. Але, що стосується норми моралі, то в нашому краї (пригадайте І. Франка) громада завжди була «великим чоловіком» чи тепер вже не часи Захара Беркута?

Пригадується Ліна Костенко: «Україно, чи була ти щасливою хоч на мить? Від кайданів, що волю сковують, від копит що у душу б’ють, від чужих, що тебе скуповують, від своїх що тебе продають?»

Національні святині, історичні пам’ятки повинні належати громаді, а не окремим людям, окремим конфесіям. Якими б значущими вони не були. Я думаю так. А ви?.

Микола Раків  пенсіонер, інвалід праці ІІ групи