Про піст, як про внутрішній діалог з Богом, у роздумах з владикою Нестором, Архієпископом Тернопільським і Кременецьким УПЦ

Піст – це не лише утримання від певних видів харчів та розваг. Це ритуал очищення від грішного за допомогою відречення від звичних кожному спокус, це молитва, це бажання змінюватися, це час для покаяння. Про матеріальні та духовні складові посту у розмові з владикою Нестором, Архієпископом Тернопільським і Кременецьким УПЦ.

У чому справжній сенс Великого посту?

Коли ми говоримо про Великий піст, то в першу чергу розглядаємо його як згадку про Страсті Христові та підготовку до Світлого Христового Воскресіння – свята Пасхи. І тому деякі люди розглядають Великий піст як своєрідний «траур» за Христом, який помер за наші гріхи. Але насправді сенс посту в іншому. Великий піст поділяється на дві частини: Святу Чотиридесятницю – перші 6 тижнів посту та Страсну седмицю – останній тиждень перед Воскресінням Христовим. Цей останній тиждень справді присвячений згадуванню подій, які безпосередньо мають відношення до хресної смерті Спасителя – зраді ап. Юди, Тайній Вечері, молитві у Гефсиманському саді, неправедному засудженню Христа, розп’яттю на хресті та хресній смерті. Але Свята Чотиридесятниця у своїх богослужіннях майже не має згадок про ці події, перші тижні посту присвячені іншому.

У нашому повсякденному житті ми часто не знаходимо час для своєї душі. Ми зайняті роботою, навчанням, сім’єю, захопленнями, спілкуванням з друзями та багатьма іншими справами. Навколо нас постійно багато гамору і шуму, безліч різної інформації, на яку потрібно відреагувати, у нас часто не вистачає часу на повноцінний відпочинок, вже не кажучи про молитву. І так людина більшу частину року не має часу для Бога, а тим самим вона все більше стає заручницею своїх гріхів і, сама того не помічаючи, формально залишається християнином, але не згадує у своєму житті про Христа. Але Свята Церква не була б нашою люблячою Матір’ю, якби у таких умовах не дбала про нас і не допомагала стати на шлях покаяння. Тому вона пропонує нам піст, як засіб, щоб декілька тижнів пожити в іншій атмосфері, відкласти необов’язкові справи, зайві турботи, присвятити ці дні молитві та тиші. У цій тиші ми нарешті можемо почути голос Божий у нашій душі – нашу совість, яка вкаже нам на наші гріхи і буде підказувати на необхідності покаяння, очищення від гріхів, щоб ми чистою душею і серцем могли сприйняти і пропустити через себе ті події, які ми згадуватимемо наприкінці посту – згадку про те, що Христос помер на хресті для того, щоб викупити саме наші гріхи, щоб привести нас до Бога, щоб відкрити для нас шлях на небеса. Все це призначено для нас, єдина умова, щоб це отримати – покаяння і очищення від гріхів, які віддаляють нас від Бога.

Якщо ми хочемо йти дорогою посту, ми маємо розуміти, яким чином нас будуть спокушати. Які найбільші спокуси є у нашому житті?

Спокуси – це певні речі, слова, думки і помисли, які спонукають нас грішити. Часто ми вважаємо, що спокуси є тільки зовнішні і якщо їх немає, то і утриматись від гріхів легко. Тому дехто думає, наприклад, що життя монахів у монастирі за закритими стінами дуже легке, бо там немає спокус. Але насправді більшість спокус кожна людина носить у власному серці та власній душі і їх позбутися набагато важче, ніж зовнішніх. Бо куди б ми не пішли, ці спокуси залишаться з нами. У боротьбі з ними і полягає життя кожного християнина, який хоче бути з Богом. Якщо ж говорити про спокуси у ці дні посту, то, напевно, найбільшою з них є відсутність бажання мінятись, боротись зі своїми гріхами. Людина незадоволена своїм станом, совість викриває її, підказує, що вона живе неправильно, але людина замість того, щоб виправитись, починає заглушувати голос совісті, впадати у різні крайнощі, шукати товариство таких самих людей чи слідкувати за іншими, за тими, кого вважає гіршими за себе, щоб на їх фоні виглядати не такою поганою. Піст даний нам саме для того, щоб ми змінились. Ми повинні вийти з посту кращими, ніж увійшли в нього, ми повинні зробити зусилля перебороти наші гріховні пристрасті. Інакше наш піст з лікувального засобу для нашої душі перетвориться у дієту, прийом для схуднення.

Коли ми говоримо про Великий піст, маємо пам’ятати, що це традиційно час для сповіді і причастя. Як часто потрібно сповідатися і причащатися, якою повинна бути сповідь?

Так, Церква пропонує Великий піст, як засіб для достойної підготовки до сповіді та прийняття Тайн Тіла і Крові Христових. Але, на жаль, не всі люди розуміють ці таїнства та їх місце у нашому житті правильно. Ви дуже вірно вжили у запитанні слово «традиційно». На жаль, для багатьох людей сповідь і причастя перетворились у традицію, яку їм привили з дитинства. У піст ми бачимо у храмах натовпи людей, яких не побачимо у звичайну неділю. З одного боку, це мав би бути привід для радості. Але, на жаль, велика частина цих людей не прагне покаятись у своїх гріхах. Підходячи до сповіді, ці люди заявляють, що взагалі не мають гріхів, або кажуть, що нікого не вбили, нічого не вкрали, є якісь там повсякденні гріхи, але вони не мають значення і каятись у цих гріхах людина не збирається. Таким чином замість того, щоб осудити свої гріхи і дати обіцянку перед Богом почати з ними боротьбу, людина себе виправдовує і замість священика сама відпускає свої гріхи. Уявіть собі людину, яка приходить у поліклініку і починає приховувати свої симптоми. Чи зможе лікар її вилікувати, не знаючи, що справді з цією людиною? Але з духовними хворобами, з гріхами люди вважають нормальним так чинити – приховувати їх, замість того, щоб лікувати. Але таке відношення може привести тільки до того, що ці гріхи будуть розвиватись і все більше охоплювати душу людини, привести її до духовної смерті. Так само з причастям – люди не моляться на літургії, а постійно дивляться на годинник, коли вже нарешті можна буде причаститись і повернутись до своїх повсякденних справ, навіть не достоявши до кінця богослужіння. Деякі священики через таких людей навіть йдуть на великий гріх – причащають людей без літургії, бо людина не може раз у рік одну годину свого часу присвятити власній душі, щоб врятувати її від загибелі.

Тому, говорячи про те, яка повинна бути сповідь, ми повинні розуміти, що на сповіді обов’язково повинне бути покаяння, тобто ми повинні змінити своє відношення до гріха, повинні перестати його вважати нормою і почати з ним боротись. Священик нам під час сповіді може дати епітимію, тобто певну рекомендацію, засіб, як саме потрібно боротись з тими гріхами, у яких людина кається. Сповідь має бути щирою, ми не повинні приховувати жодного гріха, як би нам не було соромно у ньому зізнаватись. Якщо ми під час сповіді свідомо приховаємо якийсь гріх, то можемо вважати, що жоден з гріхів, які ми назвали, нам не прощено, бо ми були на сповіді нещирі. І, головне, відходячи від сповіді ми повинні пам’ятати про свої гріхи, остерігатись їх повторення, уникати спокус, які до них привели, просити у Бога допомоги, щоб більше їх не повторювати.

Якщо ж говорити про те, як часто потрібно сповідатись, то треба розуміти, що якість нашої сповіді прямо залежить від частоти. Якщо ми сповідаємось рідко, то помічаємо тільки найбільші, на нашу думку, гріхи і тільки у них каємось. А до наступної сповіді і забуваємо про боротьбу з ними і каємось постійно у тих самих гріхах. А коли сповідаємось часто, то можемо помітити у собі набагато більше гріхів і успішно їх подолати. Тому сповідатись і причащатись потрібно якнайчастіше.

Великий піст – це також час молитви. Найважливіші і найчастіші молитви у цей час?

Храмові богослужіння постового періоду дуже сильно відрізняються від звичних в інший час богослужінь. Там менше співу, більше читань, багато земних поклонів, вони носять більш покаянний характер. У Великий піст не звершуються літургії в понеділок, вівторок і четвер, а у середу і п’ятницю служаться особливі літургії Ранішеосвячених дарів, які звершуються тільки у цей період. Тому щоразу, коли ми приходимо до храму взяти участь у спільній молитві, ми відчуваємо цей особливий покаянний настрій постових богослужінь. У домашній молитві майже нічого не міняється, тільки до ранкових та вечірніх молитов додається особлива молитва св. Єфрема Сиріна з поклонами (вона є у молитовнику наприкінці ранкових та вечірніх молитов). Тому я б радив не шукати якихось особливих постових молитов, а виконувати ранкове і вечірнє молитовне правило, але повністю, нічого не пропускаючи, уважно і щиро. Якщо ж людина хоче додаткових молитов на період посту, можна порадити додатково читати по одній кафизмі з Псалтиря, оскільки у псалмах ми знаходимо особливе підкріплення нашої віри, утвердження надії на допомогу Божу і підкріплення наших духовних сил на період цих святих днів посту. Не варто шукати «особливо помічні» та «дуже сильні молитви», сила молитви залежить від нашої щирості, коли ми молимось, а не від авторитету автора. Все одно ніхто не дасть нам сильнішої молитви, ніж Господня молитва «Отче наш», дана людям Самим Христом.

Ми постуємо тілом, щоб було легше постувати душею. Як концентруватися не на їжі та інших задоволеннях, а на спілкуванні з Богом?

Найперше ми повинні пам’ятати, що тілесний піст – не самоціль, а засіб для посту духовного. Церква не змушує нас постити і не карає за порушення посту. Церква тільки вчить нас, які будуть наслідки у кожному випадку, що нас чекає наприкінці праведного життя і життя гріховного. І піст тут – засіб стати на шлях покаяння. Піст обов’язково повинен бути добровільним. Взагалі у випадку мирян немає особливих правил посту. Рекомендації щодо правил посту ми знаходимо у чернечих уставах. Дехто і живучи у миру може у строгості їх виконувати, дехто вважає ці рекомендації занадто важкими. У будь-якому випадку ми повинні вибирати піст за нашими духовними і тілесними силами, щоб він приносив користь нашій душі. Занадто строгий піст може привести непідготовану людину до відчаю, втрати сил, навіть озлоблення. Занадто поблажливий не принесе жодної користі. Найкраще порадитися щодо того, як постити, зі своїм духівником – священиком, у якого ми постійно сповідаємось. Він знає наші гріхи, нашу духовні сили і допоможе підібрати такий піст, який принесе нам користь. Піст тілесний повинен допомогти нам постити духовно, утримуватись від розваг, від поганих думок, від гніву, осуду тощо. Але, утримуючись від звичних речей, ми не повинні перебувати у стані душевної порожнечі. Ми повинні заповнити наш день молитвою, читанням Євангелія, житій святих, добрими справами. Саме у цьому полягає наш духовний піст і саме такому проведенню часу сприяє піст тілесний.

І про актуальне. Ми живемо в інформаційному суспільстві і часто той продукт, що споживаємо, не є скоромним чи корисним. Як у цей час позбутися інформаційної залежності?

Коли людська душа охоплена гріхом, то це спотворює всю людську природу. Ми починаємо дивитись на світ не очима віруючої людини, яка у кожній події бачить вияв любові та промислу Божого, а починаємо шукати всюди зло. І коли говорити про інформацію, то, як правило, люди шукають у пресі чи в інтернеті щось погане, пов’язане з скандалами, смертями, обливанням брудом інших людей. На таку інформацію є попит і тому її стає щодень більше. І, коли людина звикає до такої інформації, вона перестає помічати щось хороше. Її душа наповнюється злом і вона шукає все більше поганої і скандальної інформації. Тому у піст часто рекомендують людям перестати дивитися новини чи розважальні шоу, а також утримуватися від перебування у соцмережах. Людині, яка постить, потрібна тиша і душевний спокій, потрібно дати душі можливість відпочити від всього поганого, переключитися на душекорисне читання, про яке я вже згадував, – Біблію, в першу чергу, Євангеліє, життя святих, хто може – святоотецькі настанови. Наш розум теж потребує зміни «поживи» на «пісну», яка не шкодить йому, а укріплює сили.

Піст – це внутрішній діалог з Богом. Якими Ваші можуть поради щодо читання книг та притч?

Як я вже згадував, у піст варто перечитати Євангеліє. Воно нам допоможе зрозуміти суть подій, які будуть згадуватись у богослужіннях Страсної седмиці та Пасхи. Завдяки Євангелію ми можемо відчути любов Божу до нас, Його турботу про людей, яка привела Його на хрест за наші гріхи. Крім того Євангеліє дає відповіді на всі питання, які у нас виникають. Я можу порадити читати Євангеліє постійно, бо, перечитуючи вдесяте те саме місце, через деякий час ми можемо зрозуміти щось, що не розуміли раніше, отримати відповідь на питання, над яким довго билися, намагаючись розв’язати його самостійно. Також дуже важливим у піст є читання Псалтира – книги псалмів, які є ще старозавітніми молитвами до Бога. Завдяки псалмам ми можемо навчитися правильно молитись, оскільки у них є і вказівки, що потрібно просити у Бога і як Йому дякувати за Його турботу, псалми підкріплюють нашу віру і стверджують любов. Варто читати й інші біблійні книги, кожна з них принесе нам велику користь.

Не меншу користь нам принесуть і життя святих – таких самих людей, як ми, які перебороли спокуси і різне зло, перенесли фізичні страждання чи боротьбу з внутрішніми спокусами і, перемігши їх, прийшли до Бога і до спасіння. Життя святих нам дають надію, що Бог завжди прийме наше покаяння і прийме нас, як Свою улюблену дитину, що Він не залишить нас навіть у найбільших стражданнях і труднощах і, що завжди буде з нами, якщо ми будемо з Ним. Роблячи життєвий вибір між добром і злом, між Богом і гріхом, ми обираємо Бога, і маємо боротися зі скверною, яка є у нашому серці, використовуючи засоби, які нам дає Церква – піст, молитву, добрі діла і, головне, покаяння.

Дякую за розмову.

Руслана Стасишин

Джерело: Хата