Психолог Наталія Гаєвська: «Варто навчитися турбуватись про себе, не очікуючи, що це хтось має зробити за мене»

…Я йду від тебе. У мене є інша жінка. Я знайшла нового чоловіка. Ці моторошні слова доводилося чути багатьом молодим людям, які начебто зовсім недавно клялися у любові та послуху подружньому. Зрада. Розлучення. Страшні та болючі слова. Не зійшлися характером, різні погляди на життя, інша жінка, більш красивіша. Скільки в Україні жінок, які знають про зраду і терпляче чекають на слова: «Усе в минулому», а скільки тих, які не знають…

ХХІ століття, і напевне, нас не здивуєш нічим. Хіба що вживленими під шкіру чіпами, які несуть у собі всі паспортні дані про людину. Проблема розлучення зовсім не нова. Поділ майна, суди. Думаю, кожен чув таку історію, а можливо, був навіть її учасником. Люди за своєю природою не застраховані від помилок, які можуть трапитися з кожним, і немає гарантії, що вони не будуть стосуватися вибору своєї другої половинки. Найчастіше розлучення трапляються через зраду одного із партнерів, від якого начебто зовсім цього не чекав. Як справитись, коли дізналася, що в чоловіка є інша? Пробачити заради дітей та зберегти сім’ю чи зрозуміти, що ви стали чужими? Про це ми запитали у відомого психолога, експерта Наталії Гаєвської.

«Є спокуса демонізувати зрадника…»

– Подружня зрада, прихована чи відкрита, – це завжди про відсутність довіри, а часто й безпеки у стосунках, про неможливість або небажання вирішувати проблеми іншим шляхом.
Важливо розуміти, що зрада ніколи не виникає на порожньому місці, це – криза стосунків, коли або з’являється хтось третій і “допомагає” підтримувати сімейну систему в стабільності, щоби подружжя не розбіглося, або потрібно віч-на-віч зустрітися з важливими проблемами, що є у пари, і поставити під ризик, чи будемо ми далі разом. Багато хто вибирає перший варіант – і вовки ситі, і вівці цілі. До пори, до часу. Бо проблеми, які призвели до цього рішення, як правило, не вирішуються і все таємне рано чи пізно виходить на поверхню.
Часто є спокуса “демонізувати” зрадника, тобто сфокусуватися на його недостойній поведінці, на тому болі, якого він завдає, і стати на бік скривдженого, захищаючи його (в жодному випадку не намагаюся зараз нікого виправдовувати чи вигороджувати або звинувачувати), але в такі моменти ми забуваємо, що у стосунках є двоє: той, хто зраджує, і той, кого зраджують. Часто буває так, що той, кого зраджують, своєю поведінкою провокує це. Наприклад, це може бути емоційна холодність, непоступливість, небажання чути і розуміти іншого, ігнорування потреб як особистих, так і свого партнера, замовчування власних очікувань і незадоволення, уникання “незручних” тем, намагання “бути зручною” і не йти зайвий раз на конфлікт і т. д. У кожної пари свій унікальний набір причин, що призводить до зради, який досить часто ігнорується, поки не станеться  власне зрада. Як би парадоксально це не звучало, але зрада – це своєрідний спосіб вирішення внутрісімейного конфлікту, часто не обговореного й не усвідомленого. Абсолютно деструктивний спосіб, що призводить до ще більших проблем й охолодження, дистанціювання стосунків, – каже психолог.

– Наталю, порадьте, що варто зрозуміти зрадженій жінці?

– Перше, що треба зробити, дізнавшись про зраду партнера, це поставити собі кілька незручних запитань, від відповіді на які буде залежати, що робити далі: Передусім – чи потрібні мені такі стосунки надалі? Якщо я вирішую зберегти стосунки, то заради чого я це роблю? Якщо заради дітей, то як моє рішення вплине на їхнє подальше життя? І чи не обманюю я себе, уникаючи приймати важке для себе рішення, прикриваючись дітьми? Як я буду почуватися у стосунках, якщо вирішу їх зберегти? Яким буде моє майбутнє у цьому випадку? Також варто задуматись, яким буде моє життя, якщо я все ж таки, незважаючи на об’єктивні обставини (життя в селі багато в чому відрізняється від життя в мегаполісі, і це треба враховувати) і можливі фінансові труднощі вирішу піти від чоловіка? Через рік? Через 5 років? Через 10 років? Що чи хто є підтримкою для мене зараз? Моїм ресурсом? Можливо, для когось ці запитання стануть справжньою трагедією, але варто усвідомити, що від відповідей залежить усе подальше життя, а можливо, і не лише ваше.

«Слід навчитись пишатися перемогами та не соромитися поразок»

– А чи можливий варіант нічого не вирішувати? Так би мовити, як є, так є?

– Кризу, яка призвела до зради рано чи пізно доведеться вирішувати. Це ніколи не є легко, але це необхідно для того, щоби або “перезавантажити” стосунки і почати все з чистого аркуша, або нарешті розійтися кожен у своє життя.
Єдине, чого точно не треба робити, – замовчувати, думати й очікувати, що все само собою якось вирішиться, “розсмокчеться”. Це дорога в нікуди. Якщо не вдається самостійно вирішити проблеми, варто звернутися до фахівця.

– Після того, як за чоловіком зачинилися двері назавжди, жінки описують свій емоційний стан, ніби порожнеча, від якої більше не зможеш сховатися та втекти…

– Іноді так хочеться, щоби хтось врятував від самотності, дозволив відчути себе  потрібною і бажаною та наповнив змістом кожен день і кожну мить існування. Врешті-решт, що комусь не байдуже і хтось потурбується про тебе. Що в моєму житті є ще хтось, окрім мене… Але правда в тім, що найцінніший висновок, який тільки можна взяти зі стосунків з “не тією” людиною: я сама можу зробити для себе все те, чого потребую, не перекладаючи цього на інших. Для початку нарешті навчитися з повагою та усвідомленням чути саму себе, свої думки, почуття, емоції, потреби, не тікаючи від них у порожнечу.

Навчитись турбуватися про себе, не очікуючи, що це хтось має зробити за мене. Навчитися нарешті не нехтувати та не жертвувати своїми переконаннями та цінностями і не терпіти, якщо щось іде не так. Навчитися бути добрішою до себе, особливо в ті моменти, коли думки і серце наповнюють сумніви в доцільності власного існування. Навчитися, що допоки я жива, завжди любити себе, навіть якщо це складно, навіть якщо мені далеко до досконалості, навіть якщо більше ніхто не любить… Навчитися ніколи, ні за яких обставин не відмовлятися від себе. Пишатися власними перемогами і не соромитись поразок.

Наталія Гаєвська радить за жодних обставин не надумувати собі вигаданих проблем, а знайти в собі сили сказати «ні» тій людині, котра вже є не вашою. Психолог каже, що настане той ранок, коли жінка, яку зрадили чи покинули, прокинеться і скаже сама собі, що вона красива й бажана. В її житті є місце для цілей, прагнень і мрій, бо тепер розуміє, що все те, чого вона шукала в іншій людині, насправді завжди було в ній самій. Ви будете вдячні всьому тому, що довелося відпустити зі свого життя, а це нарешті збагнути…

Щоби написати дану публікацію, журналісти провели анонімне опитування. Зі 100 опитаних (зраджених) жінок, 56 знали про зраду та розірвали стосунки одразу ж. П’ятнадцять, дізнавшись про зраду, сідали за стіл переговорів та пробачили своєму партнеру. Вісім жінок знають про зраду, однак запевняють, що щасливі у подружньому житті, так як пробачили своєму чоловікові та навіть не розповідали йому про те, що знають правду. Три жінки вирішили відімстити таким самим способом. Інші опитані відмовилися коментувати дане запитання, мовляв, хто в житті не помиляється?

Якось так у світі повелося, що зраджують чоловіки. Журналісти нашого видання знайшли протилежну стать, його історія викликала сльози та бурю емоцій.

– Моя заробітна плата дозволяла, щоби раз у пів року я купував Світлані каблучку з діамантом, новий айфон, дорогі шкіряні вироби. На 25-й день народження придбав автомобіль із салону. Не буду описувати, які в нас були стосунки, бо не маю бажання повертатися туди навіть думками. На мій 27-й день народження друзі вирішили зробити мені сюрприз, так би мовити, чоловіча вечірка… Якби я знав, яким боком вона мені вилізе… Коли ми з друзями під’їхали під ресторан, мій погляд зупинився на одній молодій парі, яка явно не приховувала своєї шаленої пристрасті. Через пів години мій друг буквально витяг мене з-за столу і сказав: «Іди подивися». Вийшовши з ресторану, я побачив Світлану в обіймах якогось чоловіка. Він був не українцем за національністю. Ви розумієте, напевне, що я маю на увазі під словом «в обіймах»? Їх чуло пів міста. Що було далі, розповідали зранку друзі. Бив її, кричав на неї, потім за волосся приволік додому, зібрав усі речі і викинув з третього поверху. Стояла на колінах, плакала, просила вибачення.

Пів року стабільно пив, уживав легкі наркотики, було важко забути. Мама найняла приватного психотерапевта, приїжджав додому. Чесно, я думав, що моє життя закінчилось. Із того часу свого дня народження не святкую, хоча минуло чотири роки. Я її дуже любив і, напевно, люблю досі…- розповідає тернополянин Павло.

Зрада – це завжди боляче. Варто добре думати, перш ніж чинити якісь дії. Будьте благорозумними. Поважайте себе та людей, які поруч.

Соломія Вершигора

Джерело: Тижневик “Номер один”