Сашка Білого забули ті, хто рік тому бився в груди і запевняв у вічній пам`яті

Березень 2014.Не забудемо! Не пробачимо!

Смерть ворогам! Пімстиш смерть великих лицарів! Слава Україні! Героям слава!

Сашко – Герой!

Всі телеканали, новинні портали, особисті акаунти і зачухані сторінки районок забиті матеріалами про Сашка. Країна на порозі війни.

Березень 2015. Всі телеканали, новинні портали, особисті акаунти і зачухані сторінки районок забиті срачем між Петьлюрівцями і Бєньдерівцями, кулінарними рецептами, рекламою, співчуттям Овощу, анекдотами і херньою.

Сашко забути! В країні – війна.

Як мало треба , щоб забути. І як багато треба зробити, щоб тебе швидко забули…

Забули ті, хто рік тому бився в груди і запевняв у вічній пам`яті, підтримці родини і покаранні винних. Ті, хто йшов багатотисячним натовпом за труною і плакав сльозами гіркішими, ніж мати. Ті, хто числився побратимами і клявся продовжити боротьбу.  І ті, хто рвався до влади і обіцяв, що вона буде справедливою. Рік минув.

В Україні – війна. Котру прийнято цнотливо називати АТО. На цій війні прийнято мовчати про жертви, стратегічні поразки називати тактичними відступами, а розкол держави – особливим статусом окремих районів. А ще на цій війні прийнято вбивати Сашкових справжніх (!) побратимів. Вони, справжні, пам`ятають. Але вони – ТАМ! Там, де немає інтернету і тому мовчить їхня стрічка у ФБ. Вони всі ТАМ. І українці, і чеченці. Там, де вибухають, заборонені Мінськими Угодами, крупнокаліберні снаряди і гинуть хлопці, але ОБСЄ того не бачить. Навіть, коли вони вибухають поруч. Навіть, коли гинуть поруч. Страшна статистика цієї війни ще попереду. Просто, зараз ми так само плачемо над полеглими Героями, як рік тому плакали над Сашком. І обіцяємо те саме. І забуваємо так само. Світлої пам`яті тобі, Друже Білий!