Деталі Тернополя. Всередині міста

Якщо мовити про мандрівки містом, то найліпший маршрут, що його можна придумати — це відсутність маршруту. І найліпша мета — відсутність мети.

Хоча ні, певні рамки все ж є. Полягають вони в тому, щоби триматися центру. У глобальному та конкретно-локальному сенсах.

Звісно, йдеться про середньомістя, а також про середньодвір’я.

Бо, на відміну від незворушного ерцаз-обличчя, яке будинок виставляє на показ, його лик, що проступає на стінах, прихованих від стороннього ока, справжній.

Десь сушиться білизна. І мені цей знак страшенно дорогий, бо позначає відкритість, відсилає в часи, коли страх перед іншими не загострився до параної з металевими дверима та кодовими замками.  Білизна, що сушиться в дворі — символ відкритості. Вона ніжно лопотить на вітрі, або приглушено гупає, підставлена сонцю та вітрові. Тендітні стіни з потрісканою та відваленою штукатуркою, оголеними ребрами цеглин такі легкі, ніби ось-ось здіймуться й полетять.

І так проходячи, проминаючи й зупиняючись, погляд лишає слід на тому, чого торкається, а всі ті дещиці вбудовуються в пам’ять. І коли ось так ходити довго, то з часом для прогулянок, не треба буде кудись вирушати — буде достатньо просто заплющити очі.

Анна Золотнюк.