Принадливий Тернопіль. Велопрогулянка з Аліною Клименко

Найперше, що пригадується з улюблених місць — рідна вулиця Танцорова. Тиха і затишна, розбавлена звуками музики, які лунали з музучилища. Тоді вона була моїм дитячим мікрокосмосом. На розі було кафе «Соломія», де відбувалось чимало музичних тематичних вечірок. Навпроти мого двору розташовувались профспілки зі своїм прекрасним садом – жасмин, райські яблука, горобина, коли те все квітло, стояв нереальний аромат.

Звичайно, не можу не згадати гідропарк чи то парк «Топільче» — мій острівець натхнення попід густими вербами, дерев’яна фортеця як останній прихисток дитячих мрій, вирізьблені фігурки казкових персонажів (Білосніжка та семеро гномів, Баба-яга та Котигорошко), як мені здається, канули в бездну. Цей парк завжди був відчуженішим, ніж парк Шевченка, тут завжди менше людей, дикі зарослі й трава по пояс. А дитяча ігротека! Тепер вона вже давно закинута, але на той час була однією з найкрутіших розваг радянського дитинства, де можна було пограти в настільний футбол, постріляти в качок чи витягнути собі якийсь приз. Яке ж дитинство без «моржатніка» і перші спроби підкорити воду, а для багатьох дітей він заміняв справжнє море!

Беззаперечний фаворит з усіх районів для мене – о дивний Новий світ! Арка по вулиці Крушельницької то, як портал в інший світ, проходячи крізь неї, ніби потрапляєш уже в інший Тернопіль… Тут якась своя атмосфера. Старі будиночки з красивими ліпниною, вікнами та дверима, полущені паркани, черепиця, що потріскалась від давнини, дикий виноград, що оплітає будинки та паркани, гарнезні квітники з чудесними запахами, старезна бруківка та бабуськи з котами. А дім з привидами на Броварній чи не наймагічніше місце у Тернополі, проходячи повз нього, мені завжди хочеться зазирнути у під’їзд та пересвідчитись, чи підлога ще на місці.

Одна з улюблених вуличок — Над Ставом, яка починається від Надставної церкви. Вона теж досить затишна і вузесенька, тут мало транспорту, а особливо красива вона ввечері при світлі ліхтарів.

Оскільки наше місто є досить компактним, люблю пересуватись ним на велосипеді, так можна побачити нові деталі.

Люблю кататись в парку Шевченка, але рано-вранці чи пізно ввечері, коли потік людей мінімальний, і не потрібно нікого зганяти з велодоріжки. До вподоби також маленький веломаршрутик із Нового світу через парк Шевченка на дальній пляж і через Білу назад на Новий світ. Дорога на дальній пляж досить комфортна для прогулянки за став. Їдучи попри набережну, милуєшся краєвидом водойми, а потім ховаєшся в затінку алеї з дерев, а вже на самому пляжі можна розлягтись на пісочку біля води та поніжитись під сонцем. Так само можна поганяти на ровері в тому ж Кутківецькому лісі, де безліч стежок, проїхатись не по бетону, а по грунтовій дорозі, вдихаючи не пил міста, а запах природи.

А ще можна чкурнути в найближчі околиці Тернополя, але то вже інша історія.

Аліна Клименко.     

Comments are closed.