Розмова з Петром Шпорчуком про радянське монументальне мистецтво в Тернополі

Монументальне мистецтво в різні часи в різних місцях виконувало геть різні ролі – від контрультурної до служіння панівній культурі; набираючи концептуально різних форм – від послуговування задекларованими образами до сміливих пошуків.

Але нині не про загальне, а про радянське монументальне мистецтво, й, зокрема те, що можемо нині бачити у місті.

Автопортрет Петра Шпорчука.

Про це спілкувалася з Петром Шпорчуком. Мій співрозмовник — живописець, графік, художник монументального та декоративно-ужиткового мистецтва, скульптор, прозаїк, заслужений художник України. Мав 16 персональних виставок у містах України, більше двохсот робіт зберігаються в музеях країни та приватних колекціях світу. У Тернополі створив свої основні монументальні твори: мозаїчне панно на фасаді будинку побуту «Роксолана» (у співавторстві з Дмитром Вонсиком), мозаїчні рельєфи у фойє будинку культури «Ватри» та в актовому залі ПТУ текстильників (усі — Тернопіль). Також в активі митця понад двадцять настінних розписів і декоративних панно в населених пунктах області.

Народився 5 вересня 1942 року в селі Великі Мацевичі Старокостянтинівського району (нині Хмельницька область).

– У тому, що буду художником, був впевнений з самого дитинства, – каже Петро Шпорчук.

Співрозмовник закінчив школу художніх ремесел у Яворові на Львівщині за спеціальністю різьбяра художньої різьби по дереву. Певний час працював у Львові у кооперативному товаристві художників, але оскільки не мав прописки, то скоро був змушений поїхати звідти.

— Сів у потяг додому. То був червень, коли проїжджав повз Тернопіль, стояв прекрасний погожий вечір, місто видалось мені дуже красивим, тож вийшов на станції. Тут жив мій земляк, тож вирішив переночувати в нього, а зранку піти на пошуки роботи. Так і сталося. Коли прийшов у товариство художників із взірцями своїх робіт різьби по дереву, мене одразу взяли на роботу.

Пан Петро вирішив розвиватися в образотворчому мистецтві, незабаром влаштувався художником на швейній фабриці, де пропрацював до армії, після служби вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, відтак працював у Чернігові.

— Але мене постійно тягнуло сюди, в юність. Повернувся в Тернопіль у вісімдесят третьому році й відтоді мешкаю тут, — мовить співрозмовник.

Петро Шпорчук працював у системі художнього фонду з шістдесятих років. Саме на ці часи припав розквіт монументально-декоративного мистецтва. До речі, якщо на початку 50-их такі твори мали переважно інтер’єрний характер, то стінопис 1960-х захоплює на фасади. Він посідає чільне місце в художньому оформленні міст та сіл. Для стінопису використовували підкреслено декоративні техніки – мозаїку, рельєф, сграфіто, вітраж…  Художники намагались передати в алегоричній формі призначення споруди, поєднати окремі сюжети спільною темою. Використовували як монументальні виражальні засоби – розписи, мозаїки, рельєфи, так і декоративно-ужиткові — кераміку, тканини, скло, метал. Прикладом може бути мозаїка на будинку побуту «Роксолана», де художник зобразив різні речі, що їх виготовляли у будинку побуту. Усередині — сценки, де герої постають у костюмах різних епох, твори у техніці інтарсія, де відображена діяльність працівників будинку побуту – фото справа, пошиття взуття й одягу, ремонт музичних інструментів. Інтарсію майстер також використав для оформлення столової тернопільської швейної фабрики, де створив декоративні пласти з анімалістичними зображеннями, також для цього приміщення створив великий за обсягом рельєф у чеканці.

«Фауна i Флора»

Настінні розписи, зокрема втілив у кардіологічному відділенні другої міської лікарні — «Фауна i Флора»,  «Подоляночка» — у актовому залі ПТУ № 4, «Фініш» у профілакторії обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти (титульне фото – ред.). Найбільша робота Петра Шпорчука – настінний розпис «Космос» площею 45 квадратних метрів, виконаний в Збаразькому кінотеатрі.

— Виконання монументальних робіт давало змогу заробити, щоби займатися своєю творчістю. Але ця робота спонукала вдосконалюватися й рости – була серйозна конкуренція та високі вимоги. Кожен ескіз проходив кілька інстанцій – спочатку його затверджував замовник, потім — художня рада на місці, відтак — республіканська. Деякі роботи мали ідеологічне навантаження, проте аж ніяк не всі, більша частина замовлень була від навчальних закладів, закладів харчування, фабрик і заводів, а з відверто ідеологічним звучанням були роботи для державних структур. На жаль, багато робіт пропало, коли дізнаюся, що в закладі, де є мої твори роблять ремонт, то прошу не замальовувати… Нині держава й приватні структури рідко замовляють монументальні твори. А шкода, бо воно дуже велемовне й за допомогою нього можна виховувати людей, впливати культурно й естетично.

Сьогодні Петро Шпорчук працює над книжковою графікою – розробляє дизайн, створює ілюстрації. Зокрема, для видань своєї дружини — Галини Денеги та інших авторів.

Анна Золотнюк.

Ілюстрації – роботи Петра Шпорчука.

Настінний розпис «Космос».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *