За п’ять днів руїнами Тернопілля: Теребовля, Бучач, Підзамочок, Язлівець, Золотий Потік, Заліщики
П’ятеро відчайдухів з “Національного альянсу” рушили у мандрівку, маючи лише по 300 грн, повний наплічник очікувань та бажання добре відпочити.
Спочатку потрапили у Львів, де потратили третину суми. А звідти планували відправитися в тур Золотою підковою – Олесько, Підгірці, Золочів. Та в хід пішло правило «пальцем в небо», і за 5 хвилин ми вже їхали в Тернопіль. Чому Тернопіль? А хто його знає )
Оскільки приїхали увечері, після прогулянки біля озера було вирішено ночувати на з/д вокзалі, де без зайвих комплексів зайняли куток чистішого залу і комфортно розташувались з спальниками і каріматами. І все б добре, якби не постійні оголошення прибуваючих потягів, якісь радянські марші (?) та жіночка, яка посеред ночі «переселила» нас, бо потрібно було помити підлогу.
День 2
Якось дочекавшись ранку, рушили до Теребовлі – райцентру неподалік Тернополя, де, як я пам’ятав з дитинства, є непоганий замок, вірніше, його руїни. Замок справді виявився досить потужним в плані вражень. Як і переважна більшість фортець, розташований на горі, Теребовлянський замок пропонував непогані краєвиди та досить цікаву історію. Якщо зацікавило – Гугл в поміч.
Пробувши побіля руїн добру половину дня, сіли планувати подальший маршрут. І якщо спочатку здоровий глузд пропонував триматись залізничної лінії, біля якої було кілька непоганих туристичних точок, то згодом він кудись зник, і ми поїхали в Бучач – ще один райцентр, де, як підказувала мапа, мали бути залишки фортеці. Окрім замку, Теребовля здивувала автовокзалом – обдерта фарба – певно, ровесниця замку, старе типове радянське приміщення, пил – склалось враження, що потрапили у бачений в американських фільмах Техас.
Щоб виправдати розтрати від проїзду автобусом, спробували автостоп, саме завдяки цьому і потрапили у Підзамочок – добрі люди в дорозі підказали, що там є мальовничі руїни.
Підзамочок став відкриттям мандрівки – хоча від замку лишились руїни, краєвид, який відкривався звідти, компенсував усе – високі пагорби, швидкоплинна річечка в долині, захід сонця міцно вкарбувались в пам’ять. В моєму особистому рейтингу замків Підзамочок посів поважне друге місце – відразу після Кременця, який тримає лідерство вражень ще з дитячих вело мандрівок.
Варто відзначити гостинність місцевих жителів – під час перебування в замку нас пригостили молоком, позичили декілька необхідних речей. Загально – враження суперові!
День 3
Провівши ніч в колись могутніх стінах, ми вирушили в Бучач, де виявили занедбані руїни замку, засмічені розбитими пляшками та фекаліями.
Неподалік замку височіє монастир отців Василіян Воздвиження Чесного Хреста Господнього – дуже гарна споруда, побудована ще 1751 року.
Знову ж таки далася взнаки українська гостинність – при закупці продуктів на ринку місцеві продавчині навантажили нас частиною провіанту в подарунок.
З хорошим настроєм рушили в Язлівець – карта підказувала, що там повинен бути замок. Розділившись на 2 частини – маршрутників і автостопників, дістались до Язлівця.
Замок там лежить в руїнах, вірніш, його верхня частина. Нижня частково належить до туберкульозного санаторію, частково – до жіночого католицького монастиря. Місцеві підказали, що в монастирі можна лишитись на ночівлю. Тож поцікавившись, чи є місця, заселились. Так як грошей мали обмаль, з нас не взяли ні копійки.
Поза монастирем лежить надзвичайно мальовничий парк – в затишному місці посеред гір. Доглянутий, з алейками та лавами, він виглядає дуже красиво. На жаль, наш слабенький фотоапарат не зміг цього зафіксувати ввечері.
День 4
Вранці ми трохи затримались у монастирі, щоб хоч трохи віддячити за гостинність та допомогти в господарстві, тож вирушили лише по обіді.
Тут же нас покинула Настя, якій потрібно було рушати додому, тож далі рушили вчотирьох.
Треба сказати, що автостоп – штука досить ненадійна – часом щастить шалено, їздиш та насвистуєш, а часом хоч на голові скачи – ніхто не зупиниться. Так і цього разу – йшли і попутно стопили нечасті машини години зо дві – 0.
Тут нас знову виручили знайомі з монастиря, які їхали в той же напрямок. Попетлявши кількасот річною гірською дорогою над урвищем, дістались до туристичної бази, звідки дорога продовжилась до села Золотий Потік.
Ще в автобусі нам порадили звернутись до місцевої вчительки, яка добре знає історію краю і безкоштовно проводить екскурсії бажаючим. Вчительку звуть Жанна Олексіївна Дюк – дуже цікава людина, якщо будете в тих краях, поцікавтесь.
Екскурсія почалась з католицького монастиря, де на той час працював дідусь років семидесяти. Як виявилось згодом, цей чоловік фактично самотужки реставрує монастир, працюючи і художником, і столяром, і будівельником, вкладаючи туди увесь час і душу. Заслуговує поваги.
Зацікавив Золотопотіцький замок – слабенька в оборонному план споруда, та з цікавою історією. Наш екскурсовод повідала нам багато пов’язаних з замком історій. Кілька світлин з фортеці доповнять враження – перегляньте.
До речі, є одна деталь, яка здивувала – за часів Другої світової німці вимостили сходи до одного з приміщень замку могильними плитами з єврейського кладовища. До цього часу вони там і лежать.
Щоб рушити далі, потрібно було переправитись через Дністер, а мосту ближче, як за кілометрів 30, не було.
Добратись до річки допомогли місцеві веселі хлопці на чолі з водієм Андрієм.
Коротко про маршрут: 9 людей + 4 немалих наплічника в старенькому «Жигулю», швидкість і запах паленої гуми.
Ключова фраза водія: «Ти в аварії був? Ні? А я три рази, так що не парся». Обнадіяв, так би мовити…
Діставшись до Дністра, коли вже стемніло, знайшли перевізника – літнього дядька, що згодився «перекинути» нас на той берег. Переправа на плоскодонці була не те що тривожною, та коли хитались на середині – було неприємно).
Переправившись, розбили табір і приготувались до наступного дня.
День 5
Вранці була дорога місцевими горами до найближчого села. Що вразило найбільше – так це гірська річечка, що впадає в Дністер. Такою кількістю сміття не кожне звалище може похвалитись.
Діставшись до цивілізації, рушили автобусом в Чернелицю – село, де очікували зустріти потужні руїни. Побачене трохи розчарувало – замок майже зник, лишилась в’їзна вежа та кілька стін. Посеред замкового двору хтось посадив немалий садок з яблунями та грушами.
Зацікавив закинутий костел в аварійному стані. Як виявилось, колись він мав пристойніший вигляд, але учні з місцевої школи бігали туди курити, в результаті чого знищили пам’ятку. Не дозволяйте дітям курити 
Того ж дня ми дістались Заліщиків – міста Тернопільської області, розташованого на кордоні з Чернівецькою.
В минулому столітті Заліщики славилися як чудовий кліматичний курорт. До речі, неподалік місця, де ми зупинились, за чутками, колись стояла дача Юзефа Пілсудського.
Трішки пометушившись, влаштувались побіля берега. Там же познайомились з місцевим хлопчиною Олександром, який допоміг вибрати правильне місце для ночівлі, оскільки місцевість біля річки кишить гадюками. До того моменту один з нас ледь не наступив на такого гада, та й після того кілька разів довелось стикатись з плазунами. На щастя, без наслідків.
Ввечері була ватра, жарти і відпочинок.
Два дні ми провели на березі Дністра – гуляли Заліщиками, досліджували доріжки, що знаходились попід мостом, фотографувались, трішки рибалили і просто відпочивали.
В суботу нічний потяг доставив нас до Тернополя, де шляхи й розійшлися.
Підсумок:
Цей тиждень став чи не найяскравішою сторінкою цього літа. Море вражень, емоцій, спогадів. На жаль, в тексті не вдасться передати всіх деталей, діалогів, жартів – буде надто довго і, швидше за все, нецікаво пересічному читачу.
Окремо від цього тексту буде опубліковано цитатник «Туриста – 2013», але це згодом.
Я ані каплі не жалію за втраченим часом. Другий рік поспіль я намагаюсь залучити людей до мандрівки, до вражень, до пізнання власної країни. Частково це вдалося – усі, хто хоч раз поїхав з нами, неодмінно зроблять це ще раз. Стосовно інших – будемо працювати над тим, щоб зацікавити молодь до такого відпочинку – впевнений, воно того варте. Можливо, «Турист» стане ще одним щорічним заходом і згодом займе належне місце серед інших.
Що ж, до наступного року!Слава Україні!
Коментарі вимкнені.