«Той хрест, який пронесла моя мама через своє життя, я точно не підняв би», – Петро Сорока

17 лютого відійшла у засвіти мама тернопільського письменника Петра Сороки — Параскевія Сорока. Щиро співчуваємо Петру Івановичу. Земля їй пухом.

«Дивися не на людину, а на той хрест, який вона несе», – радить Йоана Богоміл. Мій хрест непростий і навіть коли легко, так важко, Господи. Але я знаю, що той хрест, який пронесла моя мама через своє життя, я точно не підняв би. У дитинстві вигнання з рідного краю, у 16 років – німецьке рабство, потім голодні 1946 і 47 роки, а відтак колгоспна каторга: буряки, ферма і гній. Мій дитячий садок – теляча клітка і шорсткий, але теплий язик такого, як і я, маленького телятка.
Ферма. Ферма. Фе! Щодня тричі на день вручну треба видоїти 30 корів. Не важко порахувати скільки тонн молока надоїла мама за піввіку і скількох накормила. І це при тому, що більше 50-ти років залишалася вдовою і світа Божого не бачила. Тато помер так рано, по суті, на злеті.
Останні мамині роки – мжучі. Хвороби, хвороби, прикованість до коляски і ліжка. Я безліч разів чув од неї одну і тут ж фразу: «За що, Господи?!» Тепер услід за нею я повторюю її, і нема мені відповіді, нема пояснення, окрім одного: карма.
І ось обірвалося її стражденне життя. Відмучилася. Відболіла. Тепер її душа у вишніх райських околах.
Зовсім недавно Євген Баран написав мені: «Помирає моя мама…. І ніяка література тут не допоможе».
Це так. Але вона має нам допомогти вистояти. І хто знає, чи донесли б свій хрест, якби не література.
Ми можемо опинитися на безлюдному острові чи, не приведи, Господи, в цюпі, або на війні… Але наша бібліотека завжди буде з нами. І написані нами книжки і ненаписані теж. Це наше неодіймане багатство і… опора. Завдяки літературі я можу розповісти своїм друзям про свою маму і попросити про молитву”, – Петро Сорока.