Ціна “26 жовтня” для жителів Тернопільщини

Ціна «золотого вересня», який принесли з собою московити із сходу, для Тернопільщини була жахливою. Під більшовицькою “владою робітників і селян” протягом року було репресовано за політичними ознаками близько 10% місцевого населення, а це коло 56 тисяч сімей, 150 тисяч людей, а ще і понад десятки тисяч українців, поляків, євреїв, забраних зі своїх хат і квартир, зникли без вісті. Армія, НКВС і радянські органи швидко почали міняти багаторічний уклад життя людей нашого краю. ЦК скеровує в нову область 1857 працівників на «укрепление» радянської влади. З матеріалів архівів видно, що з 35 секретарів райкомів до 1941 року 8 мали початкову освіту, 14 – неповну середню, 12 — середню, 1 — вищу.

Гітлерівський напад на Польщу у вересні 1939 року, як тепер відомо, був убезпечений зі сходу своєрідним нейтралітетом з боку СРСР, що виник внаслідок підписання таємних угод про розподіл сфер впливу в Європі. Але в Москві не поспішали спільно з Німеччиною розпочинати бойові дії проти Польщі, вичікуючи на слушне ідеологічне виправдання своєму злочинному нападі.

Адже за Московським сценарієм, вторгнення на Польщу було спричинено щоб ніби то допомогти українським повстанцям в Львові проти польської влади. Увірвались, прийшли визволителі, принесли “золотий вересень”і “СВОБОБУ”


Заповзла Червона чума 17 вересня 1939 року на Тернопільщину, у Вишнівець та Збараж визволяти наш народ український. Наша територія на цей час була оточена різними агресивними сусідами, які віками нападали на нас, грабували і колонізували. У Вишнівці, при закінченні Польського поневолення, за статистичними данними проживало 1667 українців, 738 євреїв, 221 поляк, тобто більше 50% не українці, а по тернопільщині на 1939 рік до 35% населення були не українці, на території Західної України відповідно 4,3 млн українців, 5,6 млн поляків, 1,2 млн євреїв.

З появою комуністів у 1939 році на наших землях почало діяти районні НКВД, де з перших днів організували складання списків потенційних жертв. Адже з приходом на Західну Україну комуністичного режиму, було санкційовано масове винищення цілих груп населення — як польського, так і українського. На жертв навішували тавро зрадника Батьківщини. У відповідні органи з Москви прийшли страшні вказівки для слідчих НКВД відповідного характеру:

На слідстві не шукайте ніяких документів, що там звинувачений накоїв своїми діями чи словом проти радянської влади, Перше запитання, яке повинен поставити слідчий — це якого підозрюваний походження, виховання, освіти чи професії. І від відповідей на ці запитання ви і повинні визначити його долю”.

Так, конкретно сказано про весь загальний зміст червоного комуністичного терору на наших українських землях. Ось що розповідають свідки подій приходу поневолювачів 17 вересня 1939 року на наші терени:

Зустрічали їх з ініціативи представників єврейської компартії, як визволителів від польського рабства, в українському національному одязі. Вони тоді зробили на вулиці у Вишнівці, нище місцевої синагоги (на перехресті доріг до Дзвинячі і на Кременець) арку з густих зелених гілок та червоних квітів. Зібралось трохи людей, більшість молоді. Хтось приніс український стяг і поставив коло входу. З хлібом і сіллю на руках зустріли, гостинно з уклоном молода пара з піснею вручила ці дарунки. Всі думали, що справді прийшли брати, але ні. Прийшли страшні, голодні варвари, брудно одягнутих. На худих недоглянутих конях, примітивна стара, зношена збруя. Мали з собою брезентові відра, дерев’яні ложки та чорні бляшані тарілки та полатаний одяг. У мішечку кожен мав черству кромку чорного хліба. Всі вони боялися говорити з місцевим населенням, а розмовляли тільки політруки, та не українською, а московською. Хліб та сіль, який їм вручили коло арки, прийняли і сказали, що “влада буде советськая і флаг будет красний”, і роздали пару листівок. На них було написано: “Браття українці! Ми прийшли Вас визволяти від польського ярма”…… Такі лагідні, обнадійливі слова градом сипались на жителів Західної України з небес. Як Божий порятунок”.

І вони почали діяти за конкретними принципами, опираючись на вчення Леніна. “Мине ведемо війну проти окремих осіб. Ми нищимо буржуазний клас”.

Щоб утвердити свою промосковську владу, почали комуністи поширювати ідею про Народні збори Західної України. Це було придумано та розроблено ще у 1937 році в Москві. А військова рада Українського фронту (угрупування військ Червоної армії, які віроломно перейшли територію Західної України 17 вересня) 6 жовтня 1939 року, за вказівкою Москви встановила день виборів до Народних зборів Західної України на 22 жовтня 1939 року. Саме цією постановою центральний більшовицький штаб у Москві визначив норму представництва – 1 депутат від 5000 місцевих громадян, що склало у загальній кількості 1495 виборчих округів на території Західної України.

Велику організаторську роботу з підготовки Українських Народних Зборів у ті дні здійснював М. Хрущов. На Тернопільщину були посланні цілі бригади пропагандистів, які залучали солдат Червоної армії для підготовки та проведення комуністичних мітингів. Вони виступали на відповідно підготовлених зборах, що постійно проводились у всіх районах області. Перед зустрічами проводили заняття з призначеними керівниками тимчасових управлінь та політпрацівниками Червоної Армії, давали їм настанови, як потрібно себе вести, як у тих “умовах здійснювати масово-політичну роботу і як треба перетворити колишню капіталістичну країну в комуністичний рай”. Було задіяно так, що давало можливість бути учасником виборчого процесу – обирати і бути обраним -усім тим, хто був відряджений ЦК КП (б) У на роботу в Західну Україну, тобто людям, котрі були на той час громадянами зовсім іншої держави. Але, оскільки стандарти революційної доцільності дозволяли усе, що може забезпечити необхідний більшовицькій партії переможний результат, то її представники за допомогою військових, організували висування кандидатами в депутати Українських народних Зборів і тих, хто уже давно вирішив долю Західної України, – Сталіна, Молотова, Ворошилова, Хрущова.

Вже 7 жовтня було офіційно опублікувано положення «Про вибори до Українських народних зборів Західної України». Цей документ за своїм змістом справді сповнений «духом демократії». Так, у статті №1 положення йдеться:
«Вибори депутатів до Українських народних зборів Західної України проводяться на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні». Стаття №5 спеціально закріплювала права жінок: «Жінки користуються правом обирати і бути обраними на рівні з чоловіками».
Згідно положення право висувати кандидатів забезпечувалося за сільськими комітетами, тимчасовими управліннями, зборами робітників на підприємствах, зборами робітничої гвардії та інтелігенції. Вибори були призначені на 22 жовтня. Всіх кандидатів мали зареєструвати не пізніше, ніж за 5 днів до їх початку, тобто до 17 жовтня. Їх висували по кожному з 1495 округ, на які поділили всю Західну Україну. Оскільки радянська влада ще не встигла запровадити в Західній Україні новий територіальний поділ, округи ділили на основі старих польських кордонів між воєводствами, повітами та гмінами.

Радянські пропагандисти придумували також оригінальні способи агітації. Так, 14 жовтня з Києва у Західну Україну вирушив агітпоїзд, сформований політвідділом Південно-Західної залізниці СРСР. Ось як його описували журналісти «Молодої гвардії». Вже 18 жовтня він прокотився просторами Тернопільщини. «Агітпоїзд складався з 10 вагонів, туди входили: вагон-музей Т. Г. Шевченка, вагон-клуб, вагон-редакція, вагон-електростанція. В складі агітпоїзду ще була звукова кінопересувка з запасом картин, радіовузол, патифони і радіоли».

Також видавали брошури для «трудящих Західної України з оповіданнями і нарисами про вільне життя трудящих країни Рад». На Тернопільщині ці брошури мали досить специфічні назви: «Нові професії для трудящих євреїв», «Відродження жінки», «Євреї-залізничники». Місцеві газети рясніли заголовками про висунення нових кандидатів «з народу»: «колишня батрачка – кандидат у депутати», «колишній пастух – директор заводу». Звичайно, у кожній окрузі під пильним оком НКВД на постановочних зборах висували одного кандидата від комуністів.

Крім того, їм практично не було кому скласти конкуренції. Адже, як розповідали учасники виборів, ще у вересні від 20 до 30 тисяч керівників політичних партій, діячів громадських організацій, відомих представників кооперації, науковців, журналістів, творчої інтелігенції, які діяли в Західній Україні, «проголосували ногами», тобто виїхали на окуповані німцями території Польщі. Щоправда спротив був. Підрозділи ОУН, які продовжували діяти на Тернопільщині у підпіллі, розгорнули контрагітацію та робили спроби зірвати виборчу компанію. Ще звечора 21 жовтня виборчі дільниці почали готувати до голосування. «Багато квітів, лозунгів, плакатів, портретів товариша Сталіна, керівників партії та уряду було розвішано жінками і молоддю» – так описує Тернопільська газета «Вільне життя” Згідно положення «Про вибори Українських народних зборів Західної України», голосування мало тривати з 6 ранку до 12 вечора. З самого початку голосування о 6:00 біля дільниць було багато людей.

Як саме проходили вибори на Вишнівеччині. «До будинку, де міститься дільниця, прямує організована колона з десяти виборців на чолі якої Волинський Петро. Червоний прапор гордо майорить над його головою. Привітавши виборців, голова дільничної комісії оголосив про початок голосування. Першою голосує старенька бабуся Матрона Миронюк. Їй 93 роки. Але сьогодні, коли святкує увесь визволений народ… бабуся з Мухавця прийшла на дільницю щоб віддати голос… за радянську владу». «В ніч на 22 жовтня в дві жінок Вишневецької виборчої дільниці народилися діти. Матері переживають велику радість, що їх діти народилися в такий щасливий час… члени виборчої комісії прийшли до кожної з них додому, поздоровили і тут же на місці допомогли опустити бюлетень в урну». А тим часом на дільниці в Старому Вишневці «85-річна бабуся Поля Головатюк з любов’ю дивлячись… на портрет великого Сталіна, сказала: – Батьку ти наш рідний! (Сталіну тобі було тільки 60 років, – авт.) Спасибі тобі за те, що ти повернув нам життя, що ти назавжди визволив нас з неволі тяжкої!».

Але все ж радянська пропаганда значно переважала, а всі протести як правило закінчувалися «кухонними» розмовами. Нижче наведені «антирадянські» висловлювання ми можемо прочитати лише завдяки доносам «свідомих громадян».

За кілька днів після виборів новоспечені депутати провели зустрічі з виборцями щоб «подякувати за довіру». Ось як зустрічалася з виборцями депутат від Вишневецького виборчого округу «Сім годин вечора. Школа містечка переповнена… З особливою увагою слухали доповідь тов. Баранової. Вона розповіла, як народні обранці одностайно виконають наказ виборців – всі, як один, віддадуть свої голоси за встановлення радянської влади в Західній Україні, за приєднання Західної України до Української Радянської Соціалістичної республіки. Банки, велика промисловість, транспорт належатимуть народу. Поміщицькі, монастирській землі передані трудовому народу. І ви вишнівчани свдомо віддали свій голос, молодій дівчині, яка за капіталістичної Польщі не мала можливості навіть навчитися писати. Але наша комуністична влада дасть знання і всі будіть щасливі”.

А вже 26 жовтня радянська влада прийнялася звозити 1484 новоспечених депутатів (в 11 округах обрати депутатів не вдалося) у Львів на перше засідання Народних зборів Західої України. Так з Вишнівеччини повезли три депутати: Філіц Ганну, Волинського Петра і вчителя Гнатів Василя. Засідали 26-29 жовтня у Львові в приміщенні оперного театру. Перед тим, як проголосувати за входження нових земель до УРСР, учасники Народних зборів вислухали багато виступів різних депутатів. Ось фрагменти із виступу депутата від Вишнівеччини Волинського Петра, представника тернопільської області на Народних зборах: «Товариші! Ми 20 років були в ярмі польських панів та капіталістів. Вони нас пригнічували, мучили… Тепер ми вільні! Наша героїчна Робітничо-Селянська Червона Армія звільнила нас… Тепер у нас назавжди буде майоріти червоний прапор… я як депутат, обраний робітниками, висловлюю волю робітничого народу й голосую за те, щоб приєднати Західну Україну до квітучої Радянської України!»

З розповідей Гнатіва Василя, вчителя який народився на Івано-Франківщині. “ Я їхав в Львів з великим натхненням. Нарешті ми, українці вільно заживем, як сильна незалежна нація. МИ вільні! А що сталось? МИ в новому рабстві. Мене і нас українців обманули. Нам казали що як проголосуємо то будемо мати свою незалежну Західну Україну”, після таких декілька висловів Вишнівецьке НКВД за антирадянську пропогандиську агітацію заарештувала Василя і відправила на далекий, холодний Сибір.

Вже 27 жовтня Народні збори прийняли декларацію про офіційне встановлення радянської влади в Західній Україні, монополію компартії, входження Західної України до УРСР, націоналізацію банків і великої промисловості. 28 жовтня «відібрали» землю в монастирів та вищих польських урядовців.

Домігшись через Українські Народні Збори включення частини західноукраїнських земель до УРСР і перекроївши їхні історичні межі (Кременеччина, наприклад, що споконвіків входила до Волині, була передана до новоутвореної Тернопільської області), більшовицька Москва водночас переконалася, що місцеве населення не змириться з нав’язаною йому владою, тому предметно зайнялася опануванням приєднаних теренів через запровадження тут адміністративної системи на зразок підросійської України. Крім апарату органів внутрішніх справ (700 осіб), прокуратури і судів (265), які були призначені одразу ж після формально правового приєднання Західної Волині до УРСР винятково з вихідців зі східних регіонів, ЦК КП(б) У 27 листопада 1939 року затвердив бюро обкомів партії й облвиконкомів. Впадає в око, що до їх складу не ввійшло жодного місцевого активіста. А нове керівництво на Тернопільщини, навіть не знаючи української мови, заганяло місцевий народ в нове комуністичне рабство.


МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.