У Монастирку освятять Хресну дорогу, котра не поступається Зарваницькій

18-19 серпня в урочищі Монастирок, що на території села Лісники Бережанського району, відбудеться довгоочікувана для місцевої громади подія — освячення Хресної дороги. Відтворений у стаціях голгофський шлях Христа в духовному урочищі анітрохи не поступається знаному зарваницькому. Чотири роки тому єпископ, а нині митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк благословив спорудження Хресної дороги у Монастирку, а в суботу, 18 серпня, о 17-ій годині, прибуде на це чудотворне місце й освятить молитовні стації. Перед приїздом митрополита відбудеться концерт духовної пісні, опісля — нічні чування. А 19 серпня, на свято Преображення, яке є храмовим празником Монастирка, лісничани й гості візьмуть участь у Літургії і спасівському освяченні фруктів.

Прощі в Монастирку збирали десятки тисяч прочан

Урочище Монастирок на Бережанщині нині називають «маленькою Зарваницею». А ще кілька років тому чудотворне джерельце оточували непрохідні хащі — так війни та радянська влада безжально знищили колись знане далеко за межами краю відпустове чудотворне місце. Історія Монастирка сягає XVII століття. Під час реформи монаших згромаджень Української греко-католицької церкви митрополит Київський благословив отців-василіян замешкати в урочищі.
— Старожили розповідають, що в урочищі був василіянський монастир, де жили 30 ченців, дерев’яна церковця, поруч — казальниця, з якої священик виголошував проповіді на відпуст, та найбільше люди ішли за зціленням до цілющого джерела, — розповідає вчителька християнської етики місцевої школи, катехит Ганна Снак. — У лісничих книгах є записи, що у 1922-ому році на відпуст до Монастирка прийшло 30 тисяч вірян. Та все перервала війна… Останній відпуст в урочищі відбувся у 1941-ому році, після того донині дзвони не дзвонили довгих 67 років. Ще до 80-их років минулого століття в урочищі була закинута церква, люди гнали пасти худобу до лісу й ішли до неї молитися, відправляли молебні.
У часи підпілля в Монастирку не раз таємно відправляв Літургії дядько пані Ганни отець Василь Баран із Тернополя. Він працював двірником на комбайновому заводі, а водночас ніс духовну місію, за що його засудили до 25 років таборів.
— Удосвіта на Вознесіння 1979-го року ми всією сім’єю крадькома прийшли в урочище, там зібралися ще кілька односельців, — пригадує Ганна Снак. — Отець Василь сповідав, а потім став до престолу служити Літургію. І сталося диво: у момент, коли священик мав кадити, над престолом здійнявся стовп пахучого диму. Всі були вражені, адже отець не мав ані кадила, ані ладану. «Сам Господь кадив нам!» — сказав священик. Такі зібрання біля цілющого джерела не подобалися радянській владі, яка хотіла видерти духовне коріння нашого народу, і у 1980-ому храм спалили. Залишився лише вгрузлий в землю запрестольний хрест. Десятки років в урочищі була пустка: ні Богослужінь, ні молитов…

Сім’я Дзюбів відновлює святе місце з подяки за одужання доньки

У 2008 році громада Лісників взялася за відновлення духовного місця. Уродженець Бережанщини, який нині мешкає в Австралії, якось гостював на рідній землі і був вражений занепадом Монастирка, тому пожертвував гроші на будівництво церкви. Його починання продовжило місцеве подружжя Оксана та Володимир Дзюби.
— 22 лютого 2008 року мені приснився сон: Бог сказав, що маю разом з громадою взятися за відбудову Монастирка, — розповідає пан Володимир. — Я зрозумів, що це Божий знак, адже наша родина пережила нещастя — донечка Даринка у 4-річному віці травмувала ножем око, тому ми завжди шукали нагоди служити Господеві. Донька перенесла сім складних операцій в інституті Філатова в Одесі. Після останньої операції професор сказала: «Є Бог на світі! Така операція вдається раз на сто випадків! Щось робіть, аби віддячити Богові за таке диво».
Пан Володимир розповів сон пароху отцеві Роману Маслію. «Вас Господь благословить! Беріться за справу, і люди допоможуть», — сказав душпастир. Уже за кілька днів громада почала відбудову святого місця: завершили церкву, розчистили джерело, аби відтворити давній вигляд, встановили казальницю, символічний монаший цвинтар.
— На Спаса 2008-го владика Василій Семенюк освятив церкву в урочищі і поблагословив нас на спорудження Хресної дороги, — каже чоловік. — Люди щиро й жертовно підтримали цю справу: допомагали фізично, давали пожертви, адже кожна стація вартує по 15 тисяч гривень. Я вибирав місце і забивав кілки під стації, але ніяк не міг спланувати вихід на символічну Голгофу, вісім разів приходив сюди, молився і раптом побачив усе ніби на малюнку.
— Нашій Даринці виповнилося 15 років, ми вдячні Богові, що оздоровив доньку, — каже пані Оксана. — Ми вірили і віримо у диво!

На місці монастиря хотіли збудувати… розважальний центр

«Бог повернувся в урочище!» — радісно кажуть мешканці Лісників. У радянські часи на місці монастиря хотіли звести розважальний центр, та Господня рука не допустила такого блюзнірства — незавершена будівля нині жалюгідно розвалюється. З острахом переповідають у Лісниках і про трагічну загибель чоловіка, котрий спалив церкву.
— Хресна дорога закінчується біля величезного дивовижного каменя з «лапами», дещо неприродного для урочища, — каже Ганна Снак. — За легендою, зла сила принесла сюди каменюку, щоб пустити з горба і завалити церкву. Сів нечистий відпочити, як раптом на подвір’ї одного господаря тричі закукурікав півень. З переляку він покинув брилу, що навіки вгрузла у землю. На камені вдавнину хтось вирізьбив розп’яття, безбожники заліплювали його цементом, але, попри всі старання, стерти не змогли — він дивом відновлювався.
У Лісниках розповідають, що на тому місці, де нині цілюще джерело, колись об’явилася Богородиця. З давніх-давен і до сьогодні в Монастирку відбувається чимало зцілень. Особливо джерельна вода допомагає тим, хто має проблеми із зором. Колись тут отримала зцілення сліпа донька одного з місцевих князів.
— Дива не минаються і у наш час, — стверджує пані Ганна. —Коли дівчинка з Тернополя втратила зір, батьки часто приїжджали з нею до джерела, і дитина зцілилася. Ця християнська родина вірила, і Бог почув їхні молитви, бо хто просить з вірою — отримує!

Іванка Гошій