«Укрпошта» на Тернопільщині знахабніла до без меж?

Цими днями до редакції «Вільного життя плюс» надійшов лист від пенсіонерів одного із сіл Зборівщини. «Звертаємося до вас із проханням допомогти дізнатися, чи правомірним є те, що до пенсії в обов’язковому порядку нам приносять товар (порошок, мило, олію, печиво тощо) значно дорожчий, ніж той, що можна купити в Тернополі на ринку, — йдеться в ньому. — Майже в кожного з нас є діти і можуть привезти те, що нам необхідно. В нас нема потреби і можливості переплачувати. Нехай би поштар приносив товар тільки згідно із заявкою пенсіонера. Коли ж заявки нема, то щоб не ніс».

За коментарем я звернулася до Тернопільської дирекції УД ППЗ «Укрпошта». Там коментувати відмовилися. Мовляв, анонімка, бо прізвища є, але підписів — катма. Воно би, може, й справді пасувало, як кажуть, лишитися того ровера, проте, все ж вирішила зателефонувати у кілька сіл та розпитати людей, добре чи зле, коли до хати листоноша разом з пенсією приносить товар.

— Та я на свою поштарку молюся, — каже 76-річна Ганна. — Я вже стара, слаба, до магазину не додибаю, а вона мені і порошок принесе, і олію, і все, що скажу.

— А ціна вища, ніж у магазині чи на ринку? — допитуюся.

— А я знаю. Я що по магазинах ходжу. Але навіть якби була капку вища, то ніц. Вона ж, бідака, ту сумку на собі ледве пре. Аж шкода мені, коли виджу. Я ж на ті пару копійок не збіднію. Як кажуть, пішла корова, то най і теля йде.

Таких бабців у кожному селі надибала чимало. Хвалять своїх листонош, просять подякувати їм, бо ж і газету принесуть, і крам сякий-такий, і погомонять… У селі ж нині здебільшого глухо, хоч вовком вий, діти і внуки до стареньких не часто навідуються…

Задля цікавості телефоную і сільським листоношам, аби розпитати, чи правда, що, отримавши пенсію, пенсіонер мусить придбати якийсь товар. Прошу підказати, де таке написано. Дивуються. Мовляв, все за власним бажанням. Нікого до нічого не змушують. Ніяких товарів не нав’язують. Хоча, додають, за всіх поштарок поручитися не можуть.

Часто пенсіонери наперед роблять замовлення на потрібний товар. А щодо цін? То є крам дорожчий за той, що в магазині, є такої ж вартості, трапляється і дешевший. Усе там, «на горі», вирішують. Там укладають договори з постачальниками, встановлюють ціни і спускають «низам», як кару небесну, плани продажу. До прикладу, реалізувати в місяць товару на 2000 грн. (І це ще по-божому, бо є й значно більші суми). Бідолаха листоноша, обвішавшись сумками й пакетами (досі ніхто «на горі» не подумав про забезпечення поштарів сумками зі спеціальними кишеньками для товару, а то часто печиво милом пахне або шкарпетки в порошкові заталапані), чимчикує до людей. Пропонує, просить. Ті здебільшого ставляться з розумінням, купують. Але з кожного товару поштарці до плану капає десь 20 відсотків. Так, якщо, до прикладу, олія «Чумак» вартує 17 грн 14 коп, то листоноші до плану перепадає тільки 3 грн 43 коп. До 2000 грн, як до неба рачки. Тому, щоб не отримати на горіхи від начальства, часто поштарки самі в себе купують товар…

Коли відверто, то листоноші б на сьомому небі були від щастя, якби отой план продажу відмінили. Зізнаються, що самі губляться в різноманітності послуг рідної «Укрпошти». Чого вони тільки не змушені робити попри основну роботу: ліки й білети продавати, кредити рекомендувати, показники газу й світла збирати, страховки оформляти… Купа обов’язків, а зарплати — як кіт наплакав. До прикладу, кур’єр у день, кажуть, заробляє від 100 грн, а мінімальна заробітна плата торгового агента становить десь від 1500 грн. Сільські ж листоноші, торгуючи, здійснюючи кур’єрські доставки, та виконуючи ще купу додаткових обов’язків, навіть стільки не мають, адже здебільшого працюють на 0,75, 0,50 або 0,25 ставки…