Тернопільських жлобів з ЖКГ потрібно ганяти веслом, вважає Олена Дейнека

Активіст Асоціації захисників безпородних тварин “Ноїв ковчег”  Олена Дейнека продовжує боротись за справедливість. Не дивлячись на те, що вона дружина начальника міського управління стратегічного розвитку Юрія Дейнеки,   жінка  не боїться відкрито іти проти дій міської влади та активно висловлює свою позицію.

Ранок почався мирно і нічого не налаштовувало на бойовий настрій. Аж тільки-но зателефонувала мені моя близька знайома – в шоці від місцевих чиновників.
Знаєте, у зв’язку із розмовою із Іриною Петрівною я зрозуміла, що «ми мірньіє люді, но наш бронєпойєзд стоіт на запасном путі». Це люди, які, вигравши тендер в управління ЖКГБіЕ на регулювання чисельності безпритульних тварин, вбабахавши купу своїх коштів у виконання договору, укладеним із тим же, Господи прости, БЛ..ГЖБ чи як там, не можуть тепер собі ради дати із відшкодуванням коштів.
І тут я зрозуміла, що місцевих жлобів у ЖКГ тре ганяти веслом. Завдяки багатому життєвому і професійному досвіду я дійшла висновку, що з нашим місцевим людом варто розмовляти «через весло». Тобто спочатку по морді веслом, ну а тільки потім казати «добрий вечір». Тому без проголошення війни запускаю в дію претензію до управління життєво-комунального господарства, благострою і екології ТМР. Час минає, а люди залишаються незмінними. Всі очікують виборів до міської ради, а мені хочеться просто в ефір помістити свою думку. Хто б не прийшов, чи не пішов, – нічого не зміниться, адже чиновник залишиться непокобєлімий – нахабний, бездієвий, умопомрачітєльно не готовий працювати із підприємцями чи громадою. Вихід тут один – не вірити у чергового батюшку, а самим потихеньку брати весла-граблі-вили-коси і вирішувати свої питання, брати від влади належне законним шляхом.
От як і в нашій ситуації – ну не можуть місцеві чінарі простити, що ми не дали їм розбазарити черговий раз баблішко, а вирішили пустити на вирішення потреб громади. Їх навіть мало не обходить, що попри очікувані гроші громади самі члени цієї громади в пару-трійцю разів більше докладуть своїх коштів.
Так я вирішила відставити зайву у цій ситуації сором’язливість і нагадати принаймні двом героям сьогоднішнього марлєзонського балєту – передусім працівнику відділу технічного нагляду Гевку Анатолію Ярославовичу та економісту-кошториснику Кирилюк Оксані Максимівні – ви що, громадяни, забули чий хліб їсте??? Вам заробітну плату реально сплачує громада. Не хочете чи не вмієте працювати – ринок праці у нас в Україні вільний.
З яким задоволенням я сьогодні за допомогою юристів Європейська Юридична Служба України писала претензію! Чого я ще в житті не робила! Я не знаю, як чиновники не розуміють, що за перешкоджання виконанню умов договору, у якому підприємець береться за виконання завдань при фінансуванні коштів з місцевого бюджету, їм світить серйозна відповідальність. Догана чи звільнення, – це дуже слабке покарання.
Висновок один, якщо ми, друзі, кожен за своїм, як то кажуть верстатом, не візьметься за відповідний інструмент, ми так Україну-неньку не розбудуємо!