Як у Тернополі студенти стали заручниками квартирного питання

Гуртожиток Тернопільського обласного державного музичного училища відкрили 1977 року. Тоді освіту в навчальному закладі здобувало близько 500 студентів. Значна частина з них і поселилася у комунальний гуртожиток по вул. Лепкого, 5, що перебуває у підпорядкуванні облради.

Однак у 1990-х ліцензовані обсяги набору почали зменшуватися, відповідно вивільнялися кімнати у згаданому гуртожитку. Відтак, розповідає директор музучилища Михайло Рудзінський, за рішенням облради (а музучилище є установою Тернопільської облради), облдержадміністрації та міськради на звільнені квадратні метри почали вселювати працівників державних установ. Ще донедавна за музучилищем залишалося 26 кімнат на Лепкого і цієї кількості для потреб навчального закладу більш-менш вистачало. Але тепер батьки мусять винаймати студентам квартири.

«Ліві» мешканці

Є в Тернополі ще один комунальний гуртожиток по вул. Громницького, 1, який стосується теми нашої розмови. Його збудували у 1983 році, там проживали вчителі, які приїжджали на курси підвищення кваліфікації. Нині тут розташований Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти (далі — ІППО). У різні часи різними керівниками державних установ області у цей гуртожиток ІППО тимчасово поселялися ще й люди, що не мали стосунку до освіти. І їх було складно виселити.

Цим питанням зайнялася громадська організація «Самооборона Майдану Тернопільщини». Написавши запит до директора ІППО, самооборонівці дізналися, що два поверхи гуртожитку на Громницького, 1, і сім поверхів гуртожитку на Лепкого, 5, було заселено не студентами муз-училища і не вчителями.

— Там жили працівники облдержадміністрації, облради, міліції, прокуратури, СБУ, суду або їхні діти. Є, наприклад, водій директора стоматполіклініки, колишній депутат і так далі, — розповідає голова тернопільської «Самооборони» Іван Ковалик. — Всі ці люди проживали там тривалий час. Дехто зробив у кімнатах ремонти, вклав гроші.

Тож, пояснює громадський активіст, самооборонівців найбільше турбувало те, аби ці люди не почали приватизовувати обжиті квадратні метри.

— Комунальні гуртожитки хотіли віддати під приватизацію. Законодавчо встановлено: якщо людина проживає в гуртожитку п’ять років, то її не можна звідти виселяти, — каже пан Ковалик. — Але, наприклад, будинок на Громницького, 1, колись будували вчителі всієї області за бюджетні гроші та за підтримки профспілки освітян. Тому цим гуртожитком мали б користуватися саме вчителі.

Приватизації (принаймні поки що) не буде. Цього року облрада на п’ятдесятій сесії, розглянувши клопотання установи Тернопільської обл-ради «Тернопільське обласне державне музичне училище ім. С. Крушельницької» від 12 червня 2014 року №165, враховуючи рекомендації постійної комісії облради з питань соціально-економічного розвитку, промислової політики, транспорту та зв’язку, інвестицій, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності та пропозицію голови облради В. Хомінця, вирішила, що ІППО має передати музучилищу на умовах договору позички вивільнені мешканцями приміщення на вул. Громницького, 1.

— На сесії вирішили, що заселяють студентів «терміном до одного року», — продовжує громадський активіст Іван Ковалик. — Але цей склад обласної ради буде дійсним максимум рік, бо наступної осені будуть перевибори, а може, навіть і навесні. Звісно, що потім ніхто не візьме на себе відповідальності виселити дітей з гуртожитку, бо вони є заручниками ситуації. Але й ніхто не візьме на себе відповідальності виселити з гуртожитків всіх тих людей, яких поселяли туди роками.

Вікторія МАНЬОВСЬКА, Вільне Життя

P.S. На момент написання матеріалу директором ІППО був Ю. В. Буган. Цими днями він подав заяву на звільнення за власним бажанням. Тепер обов’язки директора інституту виконує С. М. Алілуйко, який до цього працював завідувачем однієї з кафедр ІППО.