“Зрада командира та патріотизм” – спогади Олександра Сердюка про здачу корвета “Тернопіль”

У неділю країна відзначила День флоту України. «Погляд» пропонує спогади заступника командира корвету «Теропіль» з виховної роботи капітан третього рангу Сердюка Олександра про події, які передували повній окупації Криму та відторгнення корвету. Офіцер став Героєм для Тернополя. Саме він виніс прапор міста із захопленого окупантами корвету.

 Інтерв’ю було зроблено ще на початку травня, але ми його не публікували – хотіли дочекатись повернення корвету. Але, як кажуть, «віз ще досі там»…

Захопили корвет «Тернопіль» 20 березня близько 20 озброєних людей.  Напередодні   російські війська виставили українським військовим ультиматум, в якому вимагали здатися, або погрожували провести штурм. Також постійно навколо корабля російські військові кидали гранати.

Перед повним захопленням на корвет завітали представники місцевої самооборони, які шукали  офіцера на прізвище Середенко.

– Можливо шукали мене. Я відчував, що потрібно комусь виходити першим, так як були чутки, що на материку тих хто виходить з Криму, вважають зрадниками, в тюрми саджають. Тому я вирішив на своїй шкірі це відчути.

Тому ми з одним матросом вийшли разом, він поїхав до себе додому, а я до себе. Взагалі зі мною мали виходити чоловік 15 матросів, але в останній момент вони чомусь передумали і не пішли зі мною. Перед тим як виходити,  я зв’язувався зі своїм товаришем із Сімферополя, який інформував мене про ситуацію з поїздами. Я сказав, що повністю йому довіряю. Він розповів, що необхідно бути обережним, щоб не було жодного елементу військової форми одягу, тому свою форму ми залишили надійним людям. Це було 23 березня, а вже 24 числа я був у рідному Бердянську. По прибуттю відразу ж пішов у воєнкомат, там зі мною поспілкувалися. Я там запитав чи відповідає ця інформація дійсності, а мені відповіли, що це все брехня. Мені дали посвідчення про відрядження до Києва. Зі мною їхав хлопець, який служив у Сімферополі в автобаті. Він розповідав теж цікаві речі, як в них було: мусів місяць спати в бронежилеті, що купив за власні кошти (побоювався фізичної розправи через те, що залишився вірним присязі). Зараз він служить в Бердянську і має бадьорий бойовий дух. Потім я почав телефонувати хлопцям про те, що все нормально, все гаразд, мовляв не переживайте. А вони там сиділи і довіряли нашому колишньому командирові. Але той (капітан третього рангу Ємельяненко Максим Олександрович, якому належить відома відповідь російському адміралу «Русские не сдаются» , – прим. ред..) щодня обіцяв особовому складу, мовляв завтра, післязавтра, через тиждень, тобто тягнув час. Взагалі коли було останнє шикування екіпажу, він сказав «Я благодарю всех за службу, спасибо всем, мы продержались три недели, государство нас бросило, но самое главное, что я сохранил всем жизнь. А если честно, то я уже дней пять, как общался с российским командующим.» Після цього в мені все перевернулося. Є така неперевірена інформація, що він вже служить на ракетному крейсері «Москва».

– Після того Ви вже не поверталися на корвет?

– Ні. Я коли виїжджав з Криму мене видавало, що морський офіцер: військове посвідчення, кортик та особова справа. Все це звичайно було замасковано в цивільний одяг. Посвідчення сховав у черевик, прикинувшись, що у мене болить нога, кортик та особову справу склав у пакет і віддав провідниці (поїзд був український «Сімферополь – Суми»), сказавши, що після Криму заберу. Вона погодилась. Що було страшно – те, що їхав по паспорту, а там прописка севастопольська при військовій частині. Якби вони перевірили місце реєстрації, то все, я б попав.

– Коли ви вже спокійно видихнули?

– Коли побачив наших прикордонників, в Мелітополі. Мене там зустрічав родич.

– А сім’я ваша де?

– Дружина з двома дітьми виїхали за тиждень до того. Приїхав тесть, наняли бус та якось це вдалось.

– Ви прожили в Криму певний час. Скажіть, будь ласка, як раніше Ви спілкувалися з місцевими і як тепер?

– Наприклад, моя сусідка, досить таки непогана людина, родом з Луганщини. Так ось, останні два дні вона мені таку проросійську агітацію провела: «Куди їдеш, залишайся і т.п.». Але коли ми з матросом залишилися, то вона знайшла якусь жінку, родом із Закарпаття, яка позичила нам 500 грн. на дорогу. Там без ніяких політичних поглядів, просто переживала, що я буду робити дальше, як житиму. Їй за 70 років і це дуже порядна людина.

– Розкажіть про історію з прапором.

– Моя форма залишилась у Севастополі, до речі в цієї сусідки. Коли вже почала працювати «Нова пошта», то мої товариші передали її мені до Києва. І серед речей засунули прапор міста Тернополя, який я заховав, за кілька хвилин до останнього штурму, в своєму рюкзаку. Чому так зробив, тепер сам толком не розумію, але можливо вплинули колишні фільми про війну, де солдати в останній момент рятували свій прапор. Так ось хлопці, коли пакували мої речі, то знайшли той прапор і спакували його з одягом.

– Говорять, що після Майдану багато людей пробудились, з’явилась патріотичність, любов до України. Що з вами відбулось після окупації Криму?

– За оці три тижні декілька разів пробуджувався патріотизм. Це коли приїжджав російський головнокомандуючий, а наш командир відповів йому що «Русские не сдаются», після чого перший каже нам, мовляв готуйтесь до штурму, у вас скоро будуть жертви. Наш командир зібрав всіх офіцерів і сказав, що для уникнення жертв необхідно всю зброю вилучити та заховати, будемо як на Майдані. Мені наказав готувати щити. В мене були стенди для наочної агітації, ось їх ми й пустили на озброєння разом з пожежними гідрантами.

Зараз Олександр Сердюк з екіпажом корвету «Тернопіль» знаходиться на колекторному судні «Шостка».

Спілкувались Надія Греса, Любов Вовк