438 солдатів

Інформація про перехід українських військових на територію Росії почала з’являтися ще два дні тому.

За останніми даними, перейшли кордон 438 солдатів і прикордонників.

Бійці не здалися ворогу (сепаратистським бойовикам). Вийшли хоч і без зброї, але й зброю не залишили ворогу. Солдати, переходячи на територію сусідньої держави, вірогідно, діяли всупереч наказу стояти і покинули бойові позиції. Майже непомітно зі своїх позицій під обстрілами відійшли і експерти ОБСЄ, які мали засвідчувати… Я вже й не знаю, що вони мали засвідчувати там у Гуковому — відсутність війни при явній присутності війни?

Ми усі давно зрозуміли, що без перекриття східного кордону для доступу нової зброї та бойовиків, перемогти сили АТО не зможуть. Тому ми вимагали перекрити кордон, що цілком логічно. На виконання цього завдання генерали кинули у рейд вздовж українсько-російського кордону українські військові підрозділи і оновили сили прикордонників.

Міністр Гелетей, як це водиться, за день до фактичного взяття Червонопартизанська (навпроти Гукового) прорапортував президенту про його взяття. Але довести задум до завершення не вдалося. Сили з півдня не змогли прорубати коридор і з’єднатися з північними. Коридор виявився надто вузьким і зі слабкими флангами. А тут ще з боку Росії почали бомбити.

У цих обставинах можна винуватити генералів і політиків за те,що вони не розрахували сили і поспішили послати хлопців рубати коридор і замінювати недостатні за кількістю та недостатньо вмотивовані сили прикордонників. Піддалися тиску громадськості чи вдалися популізму, не спромоглися на професійний розрахунок – як хочете це назвіть.

У підсумку кілька військових підрозділів опинилися у оточенні без можливості забирати поранених, доставляти боєприпаси, їжу, воду. Можна було б пробувати з повітря, що і частково використовувалося. Але зважаючи на те, яких втрат зазнавали наші війська і який це мало резонанс у результаті збивання бойовиками кожного літака чи вертольота, з цим командування вирішило бути обережним. Не виключено, що для бойових вильотів просто бракує бензину.

Тепер кілька моментів для тих, хто любить вказувати: а от Росія любить своїх солдатів, а от Путін забезпечує!.. Грубо кажучи, економіка Росії в десять разів більша за українську. У 8-12 разів там місткіший кожен зі споживчих ринків, а також – доходи держбюджету. Військовий бюджет Росії у доларовому еквіваленті у 2012 році продовжував зростати і становив 90 мільярдів доларів або 4,4% ВВП. Це – третій у світі за обсягом військовий бюджет після США і Китаю.

Відкрийте щорічний звіт Міноборони та Генштабу України, так звану Білу книгу і побачите, що видатки на оборону номінально також зростали в Україні впродовж правління Януковича (падіння реальних видатків спостерігалося якраз перед його приходом). Але ці видатки коливаються навколо 1% від ВВП. На 2013 рік вони становили 15,2 млрд грн або ж у доларах за тодішнім курсом більше 1,7 мільярда. За даними ЦРУ у 2013 році військові видатки Росії становили 71,2 млрд доларів, України — 2,4 млрд дол. Росія продовжує збільшувати частку військових видатків у бюджеті за рахунок освіти і медицини.

Ті, хто вимагають радикального поліпшення ситуації у армії повинні погодитися як мінімум на зростання військового бюджету України за рахунок гуманітарних і соціальних видатків. У тій же Білій книзі Міноборони видно, що структура оборонних видатків в Україні не відповідає оптимальному світовому стандарту. Якщо у світі половина видатків здійснюється на розвиток озброєння і підготовку збройних сил, то в Україні — лише 18%. Решта йде на утримання збройних сил, тобто на елементарне виживання персоналу.

В армії розікрали все. Здавалося, пострадянські склади зброї бездонні. Але не тільки зброї у нормальному стані щоб видати новобранцям немає, але навіть саперні лоптаки доводиться споряджати для війська. Проте навіть якби система була не заскорузлою і корумпованою, нам було б у бойових умовах непросто.

Ситуацію виправляє і може ще більше виправити залучення потужно вмотивованих добровольців. Проте і тут непонятка. З власного досвіду знаю, що формування добровольчих батальйонів у підпорядкуванні МВС здійснюється мінімально. Більше того, після формування таких батальйонів передача зброї їм від Міноборони йде з великими затримками. Влада, система, боїться організовувати і озброювати активний елемент і, у певному сенсі, це можна зрозуміти.

Проте, найбільші відчайдухи однаково знаходять дорогу на фронт у складі напівформальних формувань. Наскільки злагодженими будуть дії таких частин і війська — питання відповідальності їхніх провідників і командирів. Піар і відвага, авантюрність і вишкіл – все тут перемішалося.

Ця війна триває від збройного захоплення Луганського СБУ 4 квітня. Вже тоді було ясно, що без збройної протидії відновити законність буде неможливо. Війна, на жаль, триватиме довше, ніж обіцяє керівництво. Війна бере свою ціну.

Україна продовжує народжуватися. Україна оцінить героїв.

Володимир Кухар

Вперше оприлюднено на блогу Еспресо ТВ