Баворів: у пошуках втраченого міста

Зачудовані краєвиди, таємниці історії та … Леонардо да Вінчі. І все це – у півгодинній дорозі від Тернополя.

Якою б не була любою та затишною домівка, іноді хочеться хоч на годинку побути з нею поокремо. Тоді й відсортовуєш у голові усі можливі бюджетні варіанти потішної подорожі із невеликими затратами та недовгими кілометрами від дому. Сьогодні ми вирушили і вам рекомендуємо – до місцевості, яка у сиву давнину цілком могла стати конкурентом Тернополя, або ж і основним сучасним обласним центром. Та не стала. Мова піде про Баворів.

Коротко:

• село Баворів – всього в 20-ти кілометрах від Тернополя в сторону Великих Гаїв
• автобусні рейси з приміського автовокзалу курсують щопівгодини, а після обіду – практично щогодини
• квиток в одну сторону – 10-11 гривень (залежно від перевізника)
• можливий варіант добирання велосипедом: максимум 4 години крутіння педалями, диханням свіжим повітрям та милуванням природою, бо що є, того не забереш
• як мінімум п’ять атракцій, які можна обдивитися у Баворові.

Отож, поїхали!

Сьогодні Баворів – середньостатистичне село, хоча й велике. Однак колись воно було містом. До того ж – значно древнішим від Тарнополя. Перша згадка про Баворів датована 1439 роком (за іншими джерелами – 1411). Тоді як про Тернопіль вперше згадали у 1540-му, Баворів пишався міським статусом. Він як мінімум на сто років випередив наше тернове місто. Звичайно, перші згадки у літературі – це ніяк не факт дати заснування міст, адже і Тернопіль не виник на порожньому місці.

При в’їзді у поселення графа Баворовського одразу ж вас зустріне патріотичний знак із найменуванням села, обабіч якого – височенна круча понад річкою Гнізною. Саме тут, розповідають місцеві, випускники школи зустрічають сонце та загадують бажання на доросле життя.

Але що ж залишилося від старого граду? Від міста, яке мало свій замок, лікарню для убогих, млин та цирульню? Від приватного містечка, в підніжжі якого кримські татари неодноразово зазнавали поразок. Від міста, яке занепало лише через те, що через високі пагорби його оминула залізнична дорога, пустивши свій курс на «тернове поле», яке й стало з часом містом-містком, що з’єднало торгівельні шляхи?

Замок. Де він?

Замок як привид. Ніби й є, але про нього не всі знають. Місцеві розводять руками, тим паче, усі у різні сторони. Насправді від колишнього замку залишився лише насип каміння над пивницями на замковій горі, або ж, як називали в давнину, на замчищі. На місці колишньої каплиці побудували церкву. Сьогодні там велично стоїть православна церква Різдва Іоанна Хрестителя. І хоча, як стверджують дані видання «Земля тернопільська» (видане у Тернополі 2003 р., «Джура»), руїни замку тягнуться від річки Гнізни аж до перебудованої замкової церкви, явного сліду окрім зарослих його мурів та фундаментів, старого мурованого містка через яр та підземних ходів ви не знайдете.

До речі – про підземелля. Подейкують, що підземна дорога вела від замку на пагорбі до графського палацу, який знаходився ближче до лісу. Однак сьогодні провалля засипані. Куди вело підземелля – досі невідомо. Лише час від часу мешканці Баворова вперто борються із минулим, яке так і рветься назовні – засипають все нові і нові вибоїни, які утворюються на старій дорозі, що веде до замчища. Кажуть, задля безпеки дітей, які ходять тією дорогою до школи, а дорослі – до церкви.

Стоячи на замковій горі, окрім красивих краєвидів на соснові ліси, пасовища та Гнізну, на зір потрапляє баня ще однієї культової для села споруди. Римо-католицький костел Успіння Святої Богородиці, у якому поховані члени родини засновників міста Баворовських. Збудований у XIX столітті як костел Святого Вацлава, сьогодні він нарешті відновлений та реставрований після довгих десятиліть плюндрувань. У радянський час у костелі, що типово для всієї України, знаходився колгоспний склад хімпродукції та зерносховище. Сліди рівня насипу зернових і досі залишилися на стінах внутрішнього костелу. Однак, якщо підняти голову трішки вище – о диво – впізнаєш надзвичайно відому у світі картину, щоправда копію роботи Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря». Саме так – зі всіма її таємницями та двозначностями. Частинка Мілану, виявляється, під носом!

Поблукавши селом-містом Баворовом у пошуках минулого, натрапиш ще спотайна на стару мощену каменем австрійську дорогу в узліссі, яка вкотре доводить приналежність Баворова до знатних міст свого часу, на мурований млин, який сьогодні стогне спустошенням та шипінням ще живої бурхливої води, та старі надгробки на кладовищі. І краєвиди. Чаруючі краєвиди, які переконують – у такому місці просто не могло не бути твердині та міста. Втраченого міста…

Сорока