У Бережанах і пенсіонери, і маленькі діти, живуть без води

Василь Йосипович – інвалід I групи – мешкає на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку на вулиці Ватутіна. Після операції останні кілька років пересувається по квартирі на інвалідному візку.
Можливості бувати на вулиці чоловік практично позбавлений, бо будинок – без ліфта, а сходи – нездоланна перепона для візочника. Самотужки її не здолати. Але найбільше дошкуляє інваліду водна «блокада». Замучили перебої з водопостачанням.
Вдень у моїй квартирі води в крані або нема зовсім, або вона ледь-ледь тече. Газова колонка через малий напір не вмикається, пральна машина не працює. Ні помитися, ні попрати. У сусідів на четвертому-п’ятому поверхах ситуація ще гірша, бо вода в них буває лише вночі. В міській раді про нашу проблему знають і обіцяють її вирішити, але далі обіцянок справа не йде. Приїжджайте, поговоріть з людьми, вони підтвердять мої слова. Ми терпимо великі незручності. Чому? Доки це триватиме?
Будь-яке відрядження – це свіжі враження. Шукаючи вулицю Ватутіна в Бережанах, проходжу повз місцевий цвинтар. Поруч з огорожею – переповнені сміттєві урни й купи сміття навколо. Видовище не з приємних. Відводжу погляд, щоб не псувати загалом позитивне враження від міста і чепурних приватних будинків із впорядкованими подвір’ями. Звертаю у вуличку, що піднімається вгору. Ось і потрібна мені п’ятиповерхівка.
Будинок 2а, в якому проживає Василь Скальський і сусідній з ним – єдині багатоповерхівки на цій вулиці. Їх звели за кошти місцевого склозаводу і здали в експлуатацію в 1998 році. Неподалік – на території колишнього овочесушильного заводу – збудували водонапірну башту для подачі води в квартири. «Згас» сушильний – перестала функціонувати й башта.
– Зараз вода до наших помешкань надходить з іншої водонапірної башти, яка обслуговує школу і ще ледь не півміста і стоїть нижче від наших п’ятиповерхівок, розташованих на пагорбі, – розповіла жінка з маленькою дитиною, яку я зустріла на подвір’ї.
А ось і потрібна квартира. 68-річний господар був удома. Все життя його тепер минає в цих стінах, хоча ще три роки тому чоловік сам, без сторонньої допомоги виходив на вулицю. Нині не може.
– У 2010 мені ампутували праву ногу вище коліна, а в березні цього року – ліву. На операційному столі опинився через діабет, який дав ускладнення на нижні кінцівки. Тепер візок – мої ноги.
Недугу, що зробила його інвалідом, Василь Скальський «заробив» в армії. Йшов служити здоровим молодим хлопцем, а повернувся хворим на діабет 1 типу, коли життя без уколу інсуліну неможливе. Але молодість брала своє. Одружився на гарній і лагідній дівчині, в молодого подружжя народилося двоє донечок. Дружина працювала на овочесушильному заводі, Василь Йосипович – у лісгоспі. У нього 36 років трудового стажу. А ще – статус інваліда І групи і 1200 гривень пенсії, якої не вистачає ні на ліки, ні на харчі. Навіть найдешевші.
– Не знаю, що б зі мною було, якби не підтримка дружини. Нині вона в Італії на заробітках. Хоче повернутись, але вдома роботи не знайти, а на пенсію прожити важко.
За житлово-комунальні послуги Василь Йосипович платить справно. Аби ще їх, ті послуги, надавали як слід.
– Голову хотів помити в суботу. Відкрутив кран – вода є. Волосся намочив, шампунем намилив – вода зникла. Отаке маємо водопостачання. Хотілося б, щоб хоч один представник міської влади спробував пожити в таких умовах, може, тоді водну проблему вирішили б швидше.
Його діти давно виросли і покинули батьківський дім. Старшій онуці уже 19. А як живеться в цьому будинку в умовах водної блокади сім’ям із маленькими дітьми?
На 5 поверсі двері відчинила миловидна молода жінка.
– Без води – біда. Вдень з крану і не капне. Нема можливості ні їсти приготувати, ні помитися, ні дитину покупати, а вона в мене зовсім маленька. Вночі чекаю, поки вода з’явиться, щоб попрати й відра наповнити.
З кімнати чувся плач немовляти, тож молодій мамі було не до розмов. Я попрощалась і постукала у квартиру навпроти. Її літня мешканка підтвердила: вода є лише вночі. «Як встигну – то наберу, щоб хоч на чай було. Та не завжди встигаю. А без води день прожити важко».
Водопостачанням і водовідведенням у Бережанах займається міське комунальне підприємство «Добробут». Що думає його директор і керівники міської ради про проблему мешканців зневоднених квартир на вулиці Ватутіна? І головне: як збираються її вирішувати? Адже містечко хоч і складне за рельєфом, проте розташоване у місцевості, багатій на родовища води, придатної для пиття, і в домівки бережанців її подають цілодобово. Лише не для жителів верхніх поверхів двох п’ятиповерхівок.
– Люди телефонують мало не щодня – скаржаться, – почула у міській раді.
З міським головою зустрітися не вдалося: Володимир Музичка ще не повернувся з відпустки. Щоб прояснити ситуацію, звернулася до заступника міського голови Ігоря Гуля.
– Ігорю Володимировичу, як вирішити цю водну проблему?
– Кілька місяців тому місто придбало два нові італійські насоси, які дають 30 відсотків економії електроенергії. Але на практиці виявилося, що їх потужність не відповідає задекларованій і тим технічним параметрам, які мали колишні радянські насоси. Тому знову задіяли старий. Але, крім нього, потрібен ще один, потужніший.
– Він є?
– Так. Два насоси придбали, готуючись до зимового сезону. Інша проблема – зношеність мереж. Схоже, є витік води. Шукаємо, де саме. З Рогатина запросили фахівця, який спеціальним приладом всю цю вітку мережі обстежив, та наразі безрезультатно.
За словами заступника міського голови, центральну водонапірну станцію в Бережанах здали в експлуатацію ще в 1934 році, тож прориви на міському водогоні – не рідкість. Тільки встигай латати. І латають. Напередодні водопровідну трубу прорвало на одній з центральних вулиць, якою їздять багатотонні фури, бо об’їзної дороги нема досі. Але це вже інша тема. Мені ж хотілося почути відповідь на просте питання: скільки часу потрібно, щоб поставити ще один насос і вирішити, нарешті, проблему водопостачання на вулиці Ватутіна. Директор МКП «Добробут» Андрій Бурдаш запевнив: не більше тижня. Повіримо?

Свобода