5 місць, які фотограф-мандрівник Ігор Сальніков рекомендує подивитися у Бучачі

До поїздки в Бучач це місто асоціювалося у мене виключно з коньяком. Але зимова поїздка в Тернопільську область позбавила мене від такої асоціації – несподівано для себе я побачив там багато цікавого.

Зараз в інтернеті популярні статті з заголовками типу: «10 місць, які потрібно відвідати в …» або «ТОП-10 місць, які …». Не стверджую, що за такий короткий час, який провів у місті, я встиг ознайомитися з усім, що варте уваги заїжджого туриста, тому мій пост називається «5 місць, які я встиг побачити і рекомендую подивитися в Бучачі». 

Отож почнемо.

Ратуша

В Україні не так вже й багато будівель в стилі бароко, що збереглися до наших днів в первозданному вигляді. Один з таких шедеврів архітектури – ратуша Бучача. Зведена вона в 1751 році на кошти графа Миколи Потоцького за проектом львівського архітектора Бернарда Меретина. За багато років ратуша сильно занепала і в 1986 році почався тривалий процес її реставрації, яку багато разів переривали з різних причин. До сьогоднішнього дня відреставровані три фасади будівлі, за винятком головного.

Баштові годинники відновлені в 2002 році і справно відміряють час.

Висота вежі ратуші близько 40 метрів. Колись замість нинішнього купола на вершині вежі був шпиль, який знищено пожежею 1865 року. Сьогодні вежу вінчає флюгер.

Головний фасад ратуші все ще чекає реставрації.

 

За багаторічну історію ратуші в її стінах були житло і магазини, художня школа та історико-краєзнавчий музей. Музей був останньою організацією, яка розміщувалася в ратуші перед початком ремонту в 1992 році. Тепер експонати музею туляться в невеликому приміщенні навпроти ратуші і доступні огляду.

Місцями тимчасова експозиція музею нагадує блошиний ринок. Будемо сподіватися, що це ненадовго – після завершення реставрації музей повинен повернутися в будівлю ратуші.

 

 

Монастир

Від площі перед ратушею видно василіанський монастир. Це ще одна цікава пам’ятка Бучача.

У монастирській церкві.

У місті є близько десятка церков, але вони не входять в мій список, тому що я майже не вмію захоплюватися сакральною архітектурою. Так що її любителі можуть додати ще кілька подібних міських визначних пам’яток для огляду. А мені дуже навіть сподобалася архітектура будівель у дворі монастиря.

Якщо ви прагнете подробиць про цей монастир, то до ваших послуг на його стіні укріплений спеціальний код. Прочитавши його телефоном, ви потрапите на сторінку з докладним описом. Подібні таблички встановлені і на інших пам’ятках міста і області.

Замок

Від порогу василіанського монастиря, на сусідній височині, крізь дерева переглядають руїни старого замку. Взимку ці руїни виглядають досить похмуро. А влітку з цього місця, швидше за все, вони взагалі ніяк не виглядають – все буде закрито листям. Дерева – це, звичайно, добре. Але, якщо подивитися з точки зору туриста, то потрібно знайти якийсь компроміс, підрізавши дерева до певного рівня і відкривши тим самим вид на замок. Так йдуть справи не тільки тут, такі ж проблеми з оглядом визначних пам’яток є і в інших містах. Наприклад, з львівського Високого замку скоро нічого не буде видно.

Праворуч від замкової гори бачимо центр міста з вже знайомою нам ратушею.

Щоб піднятися до замку, потрібно спочатку спуститися вниз до річки Стрипа. На її березі стоїть цей будиночок. Я не знаю його історії, але дивлячись на нього, можу сказати, що вона є. І будинок цей, якщо його відреставрувати, міг би стати ще однією визначною пам’яткою міста.

Підйом на гору не займає багато часу і ось ми вже біля замку, поруч з оборонною стіною.

Пам’ятаєте, ми заглядали в музей у ратуші? Ми зайшли в нього спеціально, щоб побачити макет замку.

На високому плоскогір’ї над річкою Стрипа в останній чверті XIV століття на місці старих дерев’яних укріплень почали зводити кам’яний замок. У XVI столітті його грунтовно перебудували. Остання споруда на території замку була зведена в XVII столітті. Це був палац в стилі ренесансу. За свою довгу історію замок успішно витримав чимало облог, але час його не пощадив. Після втрати замком оборонних функцій, він простояв ще деякий час, а його частина була перебудована в палац. Але до початку XIX століття замок стали розбирати місцеві жителі для мощення доріг і будівництва будинків. Тому, до наших днів дійшли лише руїни. Але руїни ці досить мальовничі й на них обов’язково потрібно подивитися.

Руїни палацу.

Вид на руїни палацу з території замку.

Палац і вежа.

Так вони виглядають на макеті.

Стіни.

Кладка оборонної стіни.

Перед відходом подивимося на панораму міста, що відкривається з замкової гори.

Внизу знову помічаємо вже знайомий будиночок.

Арт-двір

На березі Стрипи стоїть невеликий бюст Шмуеля Агнона – ізраїльського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури 1966 року, який народився і провів перші 18 років свого життя в Бучачі.

Сюди ми зайдемо, щоб насолодитися чашечкою кави і дізнатися про культурне життя міста.

У цьому невеликому дворику з травня по жовтень влаштовуються виступи письменників, поетів і театральних об’єднань, концерти, виставки художників, скульпторів і фотографів.

 

 

 

 

 

 

Золота липа

На околиці Бучача, на вулиці Степана Бандери, збереглися залишки старої 600-річної липи. На жаль, навесні 2017 року стовбур дерева розколовся і від нього залишилася тільки невелика частина. За легендою, саме під цією липою в 1672 був підписаний Бучацький мир між Польщею та Туреччиною.