Де на Тернопільщині можна отримати зцілення душі і тіла

Монастирок – це мальовниче село ще називають українським Стоунхенджем. Місце це було святим ще понад три тисячі років тому, свідченням чому є язичницький храм у печері і жертовник дохристиянської доби. У ІХ ст. місцеві печери облюбували собі християнські ченці.

Пізніше в Монастирку було засновано Свято-Воздвиженський василіанський монастир. Багато разів його руйнували і відновлювали, врешті мури розібрали — і залишилася лише згадка про це в назві села.

Довгі роки тут не було священнослужителя. 2001-го на Борщівщину в ці краї приїхав молодий чернець отець Феодосій. З його появою святе місце отримало нове життя. З Божою поміччю о. Феодосію вдалося відреставрувати храм, впорядкувати територію довкола нього, збудувати каплички, сповідальню, а два роки тому визріла ідея спорудити тут монастир — і нещодавно відбулось урочисте освячення першого каменя під його будову.

Печерний храм побачив уві сні

Покликання до служіння Богові отець Феодосій відчував ще з дитинства. У рідному Чорткові у свята і в будні він відвідував храми, любив подорожі до святих місць. У 14 років, відчувши внутрішній голос Божого покликання, пішов у монастир. Якось туди приїхав один священик і сказав юному послушнику, що колись він побудує монастир, але не в Чорткові, а в іншому місці. Тоді таке пророцтво здивувало юнака, бо на той час не уявляв, як таке може статися, звідки візьмуться сили і можливості.

Через кілька років отець Феодосій почав службу в одному із храмів Чорткова. Перед самим Великоднем сниться йому сон: у святковому одязі він іде в якийсь кам’яний храм, який нагадує печеру, а поруч — діти. В одній руці тримає просфору, у другій — горнятко з водою. У храмі тому хліб і воду дає затворникам, а вгорі бачить Матір Божу і двох святих.

Уже наступного дня священик, в якого служив о. Феодосій, повідомляє йому новину. Каже, що телефонував владика і запропонував молодому ченцеві оглянути парафію в селі Монастирку…

— Коли їхав сюди вперше, здавалося, що то така глухомань! Нашій дорозі не було кінця, — розповідає о. Феодосій. — Але здивуванню не було меж, коли я побачив печерний храм. Зрозумів, що то був пророчий сон, провидіння і воля Божа. Свою першу службу Божу у старенькій церкві пам’ятаю до дрібниць: я плакав, коли відправляв її, навіть слово важко було промовити. Але одночасно розумів, що маю тепер місце для служби, маю людей, яким проповідуватиму Слово Боже, а це велика відповідальність.

Мені тоді було лише 20 років. І ось уже дванадцятий рік я тут. Знаєте, я відчуваю опіку Господа в усьому. Багато вдалося зробити за ці роки: відбудувати, реставрувати. Хотілося, щоб люди, які приїздитимуть сюди, молились в ошатній церкві, відпочивали душею у красивому місці. Деколи думаю: ось я планую, працюю, і якось все вдається. У буднях цього не помічаєш. Але коли замислишся на мить, то сам дивуєшся тому, що вдалося зробити. Тоді приходить розуміння, що все це — воля Божа. Бо Всевишній покликав мене сюди для певної місії, яку я виконую на його славу.

Ірина МАДЗІЙ, с. Монастирок Борщівського району.