Майстер із Шумщини вимурував більше тисячі грубок, сотні плит та печей-лежанок

Афанасій Шліхта біля печі, яку змурував у пекарні на місці штабу УПА в селі Антонівці.

У свої шістдесят сім Афанасій Шліхта з села Велика Іловиця Шумського району поставив більше тисячі вимуруваних грубок, сотні плит та печей-лежанок. Його витвори є чи не в кожному селі району. Зігрівають вони і оселі сусідньої Рівненщини. 

До майстра записувалися в чергу
– Мені ще 16 не було, як я уже мурував грубки, – ділиться спогадами майстер. – Тоді в рідному селі Обич працював підсобником у мулярів: носив цеглу та розчин. Коли майстри йшли на перекур, я брав до рук кельню і вчився мурувати. Пригадую, одного разу хлопці кажуть: «Завтра на роботу приходь з кельнею, ми запишемо тебе в муляри». Я так і зробив і вже в ролі повноцінного майстра мурував з ними хати, льохи і печі та сам виготовляв грубки. У сусідній Малій Іловиці жив дуже добрий пічник Григорій Божук. Найбільший досвід я отримав від нього. Коли одружився і будував хату у Великій Іловиці, тоді мені було дев’ятнадцять, то вже сміливо сам мурував собі піч.
Так поволі Афанасій Шліхта став майстром пічних справ. Спочатку – у своєму селі, потім слава про талановитого муляра розійшлася по всій окрузі. Змурувати грубку та піч його просили навіть мешканці сусідніх сіл Рівненської області. «Я стільки мав замовлень, що до мене в чергу записувалися, – пригадує Афанасій Михайлович. – Пів-Майдану рівненському поставив грубки, печі та плити».

Кахельні грубки замовляли багаті
Замовлення Афанасій Шліхта мав різні. Багаті просили кахельні грубки, вони була вдвічі дорожчими від виготовлених із вогнетривкої цегли. Кахель, каже, добрий тим, що може служити вічно, та й догляду особливого не потребує: досить помити його теплою водою, потім ще раз водою з порошком і натерти до блиску вовняною або ж м’якою ганчіркою. Перевага кахельної грубки, за словами пічника, ще й у тому, що вона тримає тепло півтора доби. Щоправда, напалювати її треба довго – майже дві години.
Однак з часом великоіловецький пічник запропонував своїм замовникам інший варіант – грубки, обкладені вогнетривкою облицювальною плиткою. «Вони навіть ліпші від кахельних, бо хоч тепло тримають трохи менше, утім нагріваються майже миттєво, – каже чоловік. – У моїй хаті було три кахельні грубки, то я їх всіх переробив і обклав плиткою».

Головне – правильна «начинка»
Разом із тим Афанасій Михайлович твердить, що кахель і плитка не відіграють основну роль. Головне – правильно «начинити» грубку. «Я мурую грубку на п’ять каналів і розміщаю її у стіні так, що вона обігріває дві кімнати, – розповідає великоіловецький майстер. – Аби грубка довго служила, потрібна добра тяга. Велику роль відіграє і комин. Мене люди не просили переробити їм грубку, яку ставив інший майстер, бо то тяги нема, то дим до хати вертається».

Без грубки у селі – не перезимувати
Афанасія Михайловича і нині просять змурувати грубку чи плиту. Печі майже ніхто не замовляє, бо пироги та хліб нинішні господині зазвичай печуть у електричних духовках. А от без грубки у великій Іловиці не перезимуєш. У цьому селі, як і в багатьох довколишніх селах Шумщини, й досі нема газу. «Дехто каже, що може й так добре, бо газ он який дорогий, – мовить пічник. – Утім, як би не було, з газом комфортніше. У 90-х я вісім років працював сільським головою Великої Іловиці, до того обіймав посаду керуючого села. Неодноразово звертався до районної влади з проханням газифікувати село, ми навіть план газифікації розробили, але все безрезультатно».
Переймається Афанасій Шліхта, що нині молодь не прагне здобувати фах пічника. Для нього ж це не просто професія, а улюблена справа життя. Свою розраду чоловік також шукає у пісні. Він співає у церковному та сільському хорах, і навіть під час роботи. Бо коли душі майстра тепло, то й і грубка добре грітиме.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
Фото Василя БАЛЮХА

Газета “Сільський господар плюс”

Comments are closed.