Чого ніколи не напише письменник, котрий працював у бібліотеці?

Чому письменнику корисно попрацювати у книгозбірні, чому заманювати читача в бібліотеку марна справа, а також про літературу з виразним духом Кременця. Про це та інше розпитала редактора центральної Кременецької бібліотеки ім. Ю. Словацького, а ще лектора й літератора Сергія Синюка.

— Карл Чапек в есе «Куди зникають книжки» писав, зокрема, і про працю бібліотекаря, відзначаючи, що романтичні уявлення про їхню роботу мають мало спільного з жорсткою реальністю. Але все ж. Що романтичного/романного/містичного чи іншого такого, чого у інших професій нема, є в буднях бібліотекаря?

– Робота бібліотекаря (але справжнього, у відділі обслуговування) – це чудове гармонійне поєднання розумових зусиль і фізичних навантажень. Не вірите? Зараз саме пора екзаменів і вступів – чудова нагода побігати з книжечками у фонд і назад, а також порозгадувати ребуси на кшталт «Дайте мені письменника Полімера». Це реальний читацький запит одинадцятикласниці. Тільки через чотири хвилини вдалося з’ясувати, що їй йшлося насправді про Гійома Аполінера.

—  Як впливає книгозбірня на вас як письменника?  

– Письменник, який хоча б два тижні відпрацював в районній бібліотеці на відділі обслуговування, ніколи не писатиме надміру товстих книг. Та й помірно товстих не писатиме без особливої творчої необхідності. Цінно й те, що в бібліотеці бачиш живу реакцію живого читача – це дуже важливо для автора. Робота в бібліотеці ще й виховує необхідне прозаїкові смирення. На бездуховному Заході, де за гонорар за перший же роман можна купити будиночок за містом, автор ризикує підхопити зіркову хворобу, зате письменник у бібліотеці із зарплатою на 35 гривень меншою за получку прибиральниці, чітко розуміє своє місце в суспільстві.

— А додайте сюди ще й те, як бібліотека сприяє розкриттю вашого образу як організатора різноманітних літературних придибенцій, як ось «Книжного гостинця» чи «Книжних сходин», які ви організовуєте.

— Ну, книжкові придибенції я непогано майстрував і до того, як потрапив на роботу до центральної бібліотеки імені Юліуша Словацького… Варто згадати фестиваль української книжності «На білому коні», книжний круглий стіл «Волинський літопис» на мистецько-краєзнавчому фестивалі «Братина», книжковий блокпост «Луни повстанського краю»… Інша річ, що хороша бібліотека з ретельними і небайдужии працівниками – ідеальний майданчик для проведення отаких літературно-книжних масових заходів.

– Тернопільські бібліотекарі кажуть, що останнім часом кількість відвідувачів книгозбірень збільшилась. А як у вас із читачами? Чим заманюєте, що пропонуєте?

– Заманити  людину в бібліотеку – неможливо. Та й заманювати не варто. Шанувальників читання насправді ніколи не було багато. Читачі – справжня еліта суспільства. І ми намагаємося дати цій еліті єдине, що їй потрібне від бібліотеки – якнайкращі умови отримання якомога ширшого спектра документів та роботи з ними.

– Ваша бібліотека називається іменем Юліуша Словацького. Тож що у ній, крім назви, від цього письменника?

– У Кременці є меморіальна установа, до завдань якої входить популяризація доробку та біографії Юліуша Словацького – його музей. Функція масової бібліотеки – трохи інша. Доволі повна Словацькіана нашої бібліотеки – дванадцятитомне зібрання творів в оригіналі, двотомник перекладів, добрий десяток біографічних робіт, присвячених Словацькому – тільки частка великого фонду польської літератури загального фонду. Наша задача – показати масовому читачеві увесь масив кількасотлітньої польської літератури і місце Словацького в цьому масиві. Разом з тим бібліотека популяризує українську книжність. Зокрема, торік закінчена перша черга робіт над інформаційно-довідковою системою «Мислене древо: книжність великої Волині». Вона розповідає про найбільш знакові явища волинської книжності ХІ-ХХ століть. Нині працюємо над другою чергою, яка розповідатиме про особистостей, що творили диво Волинської книжності.

– І ось до речі, уявіть собі що я прихожу до вас у книгозбірню та прошу книжки, з яких би поставав Кременець – трохи «натурально», а більше так, аби відчути його дух. Що би ви порадили?

– А нащо уявляти? Приходьте! У фондах бібліотеки є чудова краєзнавча проза. Насамперед – роман у новелах «Мед з дікалоном» Юрія Камаєва. Роман Юлії Бондючної «Гряде любов». Кременець представлений у новелах Галини Гордасевич, Валентини Адамович, Марії Лавренюк… Замальовки міжвоєнного кременця належать перу видатного колького новеліста Зигмунда Гаупта. Чудові кременецькі сторінки знайдемо в романах Валентини Цайтлер і, особливо, Петра Кралюка…

– До речі, нагадайте, чи ви брались за опис сесього міста? І як так, у що то вилилось?

– У книжці краєзнавчих кіноповістей «Точки дотику» є текст під назвою «Стежка до серця». Його останні розділи – опис Кременця й околиць наприкінці двотисячних років.

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото надане Сергієм Синюком.

загрузка...

Comments are closed.