Унікальна знахідка: на Тернопіллі віднайшли картотеку Служби безпеки ОУН

Вперше в історії України до дослідників потрапила картотека Служби безпеки Організації українських націоналістів. Вона була частиною знайденого нещодавно на Тернопільщині більшого архіву СБ. Сенсаційна знахідка допоможе дослідникам краще зрозуміти діяльність чи не найвтаємниченішої служби ОУН, про яку досі відомо доволі мало.

«З огляду на наповненість архіву, його впорядкованість та наявність картотеки, припускаємо, що він належав або особисто генералу Миколі Арсеничу, або референтурі Служби безпеки ОУН, коли нею керував Микола Арсенич. Важливо і цікаво те, що раніше ми тільки знаходили у документах відомості про існування картотеки, а зараз ми знайшли її саму», – прокоментував Z історик та директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.

Йдеться про архів реферантури Миколи Васильовича Арсенича-Березовського, підпільні псевдоніми: «Арсен», «Березовський», «Григір», «Дем’ян», «Максим», «Микола», «Михайло» та інші. Член Пласту, УВО, ОУН (з 1929 р.). Він був фактичним творцем військової контррозвідки ОУН – Служби безпеки ОУН, один із дев’яти генералів УПА і єдиний генерал контррозвідки УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги.

За інформацією Центру досліджень визвольного руху, саме під його керівництвом було створено та розбудовано ефективну мережу територіальних органів СБ на всіх територіях, де діяла ОУН(б). Новостворені відділення СБ були незалежними від місцевих керівників ОУН до 1943 – початку 1944 рр. Основним завданням СБ ОУН(б) було виявлення та знешкодження німецької і радянської агентури, яка прагнула проникнути всередину організації. І німецькі, і радянські спецслужби у своїх документах відзначали, що СБ ОУН(б) через своїх всюдисущих агентів та інформаторів завжди була добре проінформована про всі поточні події, акції противників українського визвольного руху.

Картотеку та інші документи знайшли на Тернопільщині, в околицях села Жуків, і вже пізніше передали дослідникам. Саме там довгий час, за інформацією істориків, базувалась референтура СБ ОУН. Віднайдений архів містить не тільки протоколи допитів, а й інструкції служби безпеки, і головне – картотеку.

 

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий розглядають віднайдений архів СБ ОУН

«Коли ми говоримо про діяльність служби безпеки та створення картотек, знаємо, що керівників зобов’язували створювати такі картотеки, але ніколи раніше ми їх не знаходили», – пояснює Руслан Забілий.

За словами історика, як і кожна служба безпеки, СБ ОУН покрита ореолом таємниць та міфів, розкрити які допоможуть лише документи. Зважаючи на це, віднайдення картотеки можна вважати безцінним, адже вона дасть уявлення про внутрішню роботу структури.

У картотеці міститься декілька тисяч профайлів різних осіб. Вони поділені на кілька груп, але чітко сказати на які можна буде після зіставлення шифрів картотеки з інструкціями Служби безпеки. Першим історики хочуть дослідити один з блоків, який був запечатаний спеціальною печаткою.

У кожній карточці є шифр, прізвище і коротка інформація про те, у чому та чи інша людина підозрюється чи скомпрометована.

«Наприклад, була інформація, що особу викликали в НКВС. І було завдання з’ясувати, чи його викликали як повстанця, чи як свого аґента тощо», – пояснює Руслан Забілий.

Які саме особи і у якому статусі потрапили у віднайдену картотеку, історики наразі не готові сказати, доки не розтлумачать шифрів.

«СБ мала своїх інформаторів у більшості населених пунктів, вони збирали інформацію у селі і передавали її в ОУН. Мабуть, умовно особи з картотеки поділялись на підозрюваних, тих, хто підлягав перевірці, ворожих агентів тощо. Розуміємо також, що особливість роботи будь-якої служби безпеки у тому, що вони збирали інформацію на усіх – і своїх, і чужих. Занесення у картотеку не означає, що особи були ворогами, особливість роботи будь-якої служби – це збір інформації та її аналіз», – розповів Руслан Забілий.

Документи Служби безпеки ОУН – не єдина знахідка істориків з тих часів за останні роки. Річ у тім, що більш як півстоліття тому документи клали в землю з надією, що їх знайдуть у незалежній Україні і вони відкриють факти про боротьбу УПА та ОУН. Це був чи не єдиний певний спосіб їх зберегти.

Влітку цього року поблизу Львова виявили бідон з документами, де були списки репресованих українців. Папери 1949-1952 років пролежали в землі 66 років.

Минулого року до Центру досліджень визвольного руху потрапив унікальний архів Калуського окружного проводу Організації українських націоналістів 1948-1949 років, у якому, зокрема, були звіти підпілля ОУН про репресії радянської влади щодо місцевого населення Львівщини та Івано-Франківщини. Його знайшли у лісі в Долинськогому районі Івано-Франківської області.

У 2015 році у віднайденій криївці села Пістинь на Прикарпатті знайшли архів з документами 1946-1951 років.

І список можна продовжувати.

За словами Руслана Забілого, здебільшого знаходять матеріали другої половини 1940-х років. Переважний масив – підпільні друки або пропагандиські матеріали – те, що масово виготовляли для поширення серед населення. Менше є документів організаційного характеру – ділова переписка, звіти, квитанції, організаційні звіти про життя села, встановлення радянської влади тощо, яких зазвичай не більш як третина. Особливо важливі документи – про загиблих повстанців.

 

«Для мене як для історика кожна знахідка цінна. Навіть якщо це пропагандиські листівки, які дублюються, вони нам дадуть ареал поширення. Кожен документ дає можливість детальніше досліджувати проблематику», – говорить Руслан Забілий.

 

 

Директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий демонструє частину картотеки СБ ОУН, віднайдену на Тернопіллі

 

Однак, попри багато вже віднайдених матеріалів, кажуть історики, документальні прогалини, які є в історії ОУН, ще доволі великі. Найбільші архіви документів ОУН-УПА сьогодні зберігають у Центрі досліджень визвольного руху, в Галузевому державному архіві СБУ та в Центральному історичному державному архіві у Києві. Ніхто не може сказати, скільки ще є у землі чи скільки було знищено НКВС. Ще частина документів осіла у приватних колекціонерів, і доступу до них історики зазвичай не мають.

Збруч