“На москалів, ляхів і юд ножі точіте там і тут!” або “Знищувати грузинів” у Тернополі

До історії однієї курйозної публікації, що мала місце на сторінках газети “Радянська Україна” в 1965 році. Ця щоденна газета була центральним друкованим органом ЦК КПУ. І все, що друкувалось у ті часи на сторінках партійної преси, проходило жорстку цензуру. Найменший “ляп”, допущений із вини коректорів, був приводом до серйозних партійних “розборок”, з оголошенням, як мінімум, догани співробітникам редакції, як це мало місце в Тернополі, коли в обласній партійній газеті “Вільне життя” замість “знищувати гризунів” надрукували „знищувати грузинів”. У сталінські часи доганою б не обмежились.
Але проти “Радянської України” було вчинено справжню диверсію, за яку поплатився посадою, а можливо і чимось більшим, відповідальний редактор газети Ю. Заруба. Подальша його доля мені невідома. З бібліотек було вилучено всі примірники газети за 14 березня. Проте, все по порядку.
До редакції “Радянської України” надійшов лист із далекої капіталістичної Канади. Автор листа Петро Собків просив надрукувати свого вірша в радянській газеті, щоб присоромити скептиків, які відмовляли його від такого вчинку. Мовляв, його “вірша не вмістить радянська газета, бо в ньому згадується слово “Україна”.
У коротенькій редакторській анотації вірш визнано не зовсім “досконалим із точки зору літературної майстерності”. Але таким, що “має іншу – не меншу – громадянську цінність”. І далі за текстом: “Мерзенна купка українських буржуазних націоналістів, що отаборилась за океаном, воліла б довести, ніби тих, хто живе зараз далеко від рідної країни, віддаляє від неї не тільки вир океану, а й прірва незгод і ненависті, недовір’я і неприйняття. Це далеко не так. Усім добре відомо, що переважна більшість українців за океаном у своїх думках і серцях – почас із тугою, а почас зі сподіванням – несуть образ дорогого їх серцеві краю, що вони з радістю й надією стежать за зростанням і успіхами Радянської України, незмінно лишаючись нашими щирими прихильниками і друзями, і що ніяким брехням не під силу здолати силу цих почуттів. Саме про це свідчить також і лист та вірш Петра Собківа – цей переконливий і хвилюючий документ, що нижче ми його друкуємо”. Далі редакція вміщує вірш під назвою “Дума канадського українця”:

Нема в Канаді соловейка,
Ані зозуля не кує –
Минають роки, а серденько
Од болю крається моє.
Свобода є лиш на папері,
Калитка тут – і бог і цар,
Акули жадні – мільйонери
Людей трактують, як товар.
І з думи-думки ти не сходиш,
Вкраїно, раю наш земний, –
Люблю тебе і всі народи,
Які ввійшли в Союз міцний.
Хвала йому, велика шана
І честь, і слава, і привіт –
В Кореї, в Африці, в Гавані
І там, де пада старий світ.
Юнь вічна сонячна зі Сходу
Дорогу стелить в майбуття,
Несе планети всім народам
Окрилене нове життя…
О! Час бурхливий, космокрилий!
Тебе нікому не спинить –
Атомні ядернії сили
Ми змусим мирові служить.
І на землі усій, на новій
Тоді не буде – “ми” і “ви”:
У щасті, радості на волі
Тоді ми будем всі – брати!

Шкода, що редакція трохи скоротила і “підправила” текст вірша. Але і в такій редакції вірш виявився справжньою бомбою. Адже написаний він акростихом, тобто його перші літери утворюють речення, яке звучить в авторському варіанті так: “На москалів, ляхів і юд ножі точіте там і тут!”
Навіть після редакторської правки легко вловлюється авторський задум. Так познущатися з радянської влади на сторінках її центрального органу не вдавалося ще нікому. А, може, я помиляюся? Якщо комусь щось відомо про цей випадок, або про аналогічні – дайте знати.

Юрій ТИМА