У Тернополі дуже правильні люди, – Олена Білозерська

У суботу 8 червня була я в Тернополі, проводила там семінар, а потім до вечора мені показували місто. Отримала купу вражень, якими хочу і з вами поділитися.

Приймали мене як дорогого гостя, всюди водили і все показували – начальниця відділу зв’язків з громадськістю Тернопільської міськради Катерина Калуш, депутат міської ради Михайло Окаринський і Григорій Бурбеза, який, власне, і організовує в Тернополі різноманітні зустрічі-семінари. Долучився до прогулянки і мій старий френд Ігор Аркуша (a_ingwar). Усім їм величезна подяка.

Тернопіль – особливе місто. Якщо Львів навіть зовні європейський, а міста східної України – промислово-радянські, то про Тернопіль не скажеш ні те, ні інше.
Він був дуже сильно зруйнований радянськими військами під час війни, оскільки в місті засів і затято боронився німецький гарнізон. Через війну нема старої Європи. Через менталітет нема застарілого совку.

Маленьке місто, як для обласного центру. Якщо об’їхати Тернопіль по колу, то це буде лише 35 кілометрів, а якщо по прямій, то 7,5 км, розповіли мені. І дуже-дуже зелене. Чотири великі парки. Величезні озера, де проводяться чемпіонати Європи з водно-моторного спорту.

Люди тут особливі. Вони все роблять спокійно і неквапно. Вони дуже правильні – височезний рівень безробіття, але при цьому, як мені розповіли, найнижчий в Україні рівень злочинності. «Чому? Бо люди в Бога вірять. На Великдень у хресній ході бере участь по 15 тисяч чоловік».

Височезний рівень безробіття – однак обабіч вулиць, де не проїдь, стоять не хатки-розвалюшки, а гарненькі такі котеджі. Крутяться люди, як уміють. Нікому нічого не кажуть – роблять. Європі цього не зрозуміти. Совку теж. І це є Тернопіль.

У місті є вулиця Вояків Дивізії «Галичина». Просто спокійно так є, без рвання на грудях сорочки, виривання серця і кидання його під ноги катам. На пам’ятнику Бандері написано: «Герой України Степан Бандера». Мені пояснюють, що напис «Герой України» з’явився одразу після того, як чивокуні позбавили Бандеру звання Героя. І теж просто так – з’явився і з’явився, без рвання сорочки і виривання серця.

Наскільки високий рівень підтримки у мера-свободівця Сергія Надала – судити не візьмусь. Всі, з ким я спілкувалася у місті – але це переважно люди однакових поглядів – принаймні, не мають нічого проти «нацистської влади» і навіть постійно жартують на цю тему. Однак у потязі додому моїм сусідом був немолодий тернополянин, який пристрасно казав, що гіршого мера, ніж Надал, Тернопіль ще не бачив. «А що він поганого робить?» – «Та нічого він не робить, у тому й річ. Тільки краде. А ще – вони заборонили святкувати Перемогу. Це нормально?».

Одна з головних проблем сьогоднішнього міста – розбиті дороги. «Щоб поремонтувати всі дороги в Тернополі, треба 600 млн. гривень. Місто знайшло 30 млн. – це 5%», – каже Михайло Окаринський.

Міське «публічне життя» відбувається навколо кнайп. Кнайпи тут особливі – не такі, як в Києві. Принаймні, ніде в столиці я не бачила ганделиків, оформлених, як цільні мистецькі витвори. Якщо в народному стилі – то поставлять десь у кутку віз, або й колесо від воза, повісять пару рушників, і все – «атмосферу створено». А в Тернополі у власників кнайп, вочевидь, окрім бізнесових, є неабиякі творчі здібності.

Більше про Тернопіль від Олени читайте ТУТ

Comments are closed.