Залишки замку XVII століття на Тернопільщині вражають (фото)

Це місце вражає кожного, хто вперше потрапляє сюди. Ну і що, що від замку залишилися лише півтори вежі? Місце – напрочуд мальовниче, а краєвиди навколо – неймовірно захоплюючі, розповідає “Україна Інкогніта”.

Коли виникла Висічка, невідомо. На її місці ще за часів Русі було городище. Назва, ймовірно, походить від «січі», тобто битви, яка, можливо, відбувалася тут за давніх часів. Не залишила історія і даних про фундаторів замку. Перша згадка про замок у Висічці датується 1672 роком, коли він разом з усім Поділлям був захоплений турками. Відомо, що вже у 1675 році польський король Ян ІІІ Собєський розмістив в ньому свою залогу.

Для будівництва замку було вибрано вдале місце: високий пагорб, який з півдня і заходу захищало стрімке урвище, де протягає потік Драпака, приток річки Нічлави. Зі сходу спуск був більш пологим. Там розмістили підпірний мур. Найбільш уразливою була північна напільна сторона замку, в якій серед муру розмістили в’їзну браму. Будувалася твердиня з пісковику за допомогою вапняного розчину.

Фортеця була чотирьохкутною в плані. На кожному її куті розміщувалися башти. До наших днів більш-менш вціліла лише шестигранна південно-східна вежа, що має висоту 10 метрів і ширину 5,3 метри. Товщина стін башти становить близько 1,6 метра. Башта має два яруси. На першому збереглися прямокутні бійниці з лучковими перемичками. Бійниці другого ярусу пізніше були розтесані у прямокутні вікна.

Південно-західна вежа первісно також була двоярусною і мала менший діаметр (4,3 метри). Під час будівництва замкового палацу на початку ХІХ століття до неї добудували ще два яруси з цегли. Тоді башта отримала зубчасте завершення і неоготичні вікна.

На жаль, вежу було майже повністю знищено у… 1991 році. Причиною стала людська злочинна байдужість і просто, звичайна дурість. Башту зруйнували за рішенням Глибочинської сільської ради, бо вона, нібито, «була в аварійному стані і могла загрожувати життю людей». Знищення відбувалося оригінальним чином: на вершину вежу закинули ланцюги з розтягнули її трактором. Матеріал з башти селяни використали для будівництва власних господарських будівель. Зараз від башти залишилася лише «мальовнича руїна» висотою менше ніж в один ярус.

Від північно-східної башти залишилися лише фундаменти. Поруч з нею по східній стороні фортеці є залишки оборонних підпірних мурів.

Замок почав занепадати ще після турецької навали 1672 – 1699 років. Невідомо, хто був його власником в останнє, «золоте» століття Польщі. Після приєднання західно-подільських земель до Австрії у 1772 році, власниками Висічки була родина Шимановських: спочатку Андрій, а потім – Костянтин. По початку ХІХ століття замок разом з поселенням отримує у власність родина Чарковських. У 20-х (за іншими даними – 30-х) роках того ж століття власниця Марія Голейовська-Чарковська з південного боку між двома баштами будує палац-резиденцію. Саме в той період у південно-західної башти, що увійшла до палацового комплексу, з’явилися два додаткових яруси, стилізовані під готику. Колекція власників палацу налічувала декілька тисяч старовинних книг, колекцію раритетної мисливської зброї, картин, посуду, антикварних меблів.
Це – не залишки палацу. Господарська будівля, що здалеку нагадує сатанівську синагогу, з’явилася вже за совітів.

У 1900 році замок було майже повністю зруйновано внаслідок сильної пожежі. Тодішній його власник Кирило Чарковський-Голейевський розібрав частину мурів і в’їзну браму. Засипали і оборонні мури навколо замку. У 1910 році проведено часткову реконструкцію палацу. Перша світова війна не нанесла значної шкоди пам’ятці навіть незважаючи на те, що власники під час бойових дій закопали в землю на території замку скарби зі срібла. Той скарб дістався радянським окупантам, які у 1939 році пограбували маєток. 18 вересня заарештували і самого власника маєтку Кирила Чарковського, якого разом із сином у 1940 році вбили у Катині. Два інших сини останнього власника врятувавшись, переїхали до Великої Британії. Старший, Кирило Марія Чарковський, згодом переїхав до Австралії, де й помер у 1988 році. Його нащадки і досі живуть там. Замковий палац розібрали після Другої світової.

Поруч із замком збереглися невеличкий костел і дерев’яна церква.

Костел-капличка був побудований наприкінці ХІХ століття, як родова усипальниця Чарковських, в незвичайному для тернопільського регіону і того часу стилі ампір. Відомий польський дослідник шляхетських маєтків Романа Афтаназі припускає, що каплицю збудували на основі давньої сторожової вежі. В тимпані зберігся родовий герб власників, а в інтер’єрі була ікона Св. Кирила з лілією в руці, написана олією. Костел вже давно стоїть пусткою і поступово руйнується.

Текст Андрія Бондаренка, фото Романа Маленкова.