Шляхетські скарби на Поділлі. Історія Гольських (продовження)

Литва на Поділлі

Отже Софія Голська почала судову тяганину з Потоцькими. Варто також сказати, що крім Потоцьких Софія тагалася у судах з багатьма іншими магнатами і дрібнішою шляхтою. Причиною було те, що Станіслав Гольський по своїй смерті залишив багато неоплачених боргів, та й багатства підгаєцького ключа (маєтку) у багатьох виклали заздрість. А тут ще й Бучач і Чортків у власності. Є за що боротися. У той час поки суд розглядав судові позови Могилянки щодо її скарбу, к Софії з’явився щеодин грізний супротивник. Це був всемогутній магнат Януш Радзивілл. Взагалі то, цей вельможа більша панував на Литві, Білорусі та Волині, але як бачимо статки Софії зацікавили і його.

Змагатися з ним, було те саме що змагатися з королем, ба й навіть гірше. Там не було недостатку ні в коштах ні у війську і Софія це чудово знала. Якщо Радзивілл вирішив опанувати Подільські маєтки, то справа стояла серйозна.

 

Так от, йшов 1614 рік. Януш Радзивілл, іменем своєї дружини Елеонори Острозької виставив претензії до померлого воєводи Руського Станіслава Гольського, що ніби то той нашкодив йому у його володіннях, спустошивши декілька містечок та сіл. Дивно чути таку претензію, знаючи Станіслава Гольського, який напротивагу чисельній шляхетській свавільній братії, був людиною слова і діла. Радзивілл переводить ту справу на Софію Гольську, оскільки  вона спадкоємиця по померлому воєводі, і вирішує що він має право на Бучач, як на відшкодування завданих Гольським збитків що оцінилися у 90 000 грн. З Радзивілом жарти не проходили і Софія це знала.

Знаючи, що має відлучитися у Люблін, Софія взялася зміцнювати Бучацький замок. Збільшила його залогу, завезла в замок провіанту на кілька місяців, оновила фортифікації і підремонтувала. Тривав 1614 рік. Прийшлося в який раз їхати в Люблін на трибунал. Ще раз все перевіривши і впевнившись у тому що бучацький замок забезпечений нормально і приготований добряче до оборони, з спокійним серцем виїхала в Люблін, призначивши перед тим комендантом замку такого собі Яна Кашовського.

 

Бучач здобули через зраду

З тієї необачності і скористався Радзивілл. Взагалі то галицький староста Влодек, вже мав королівський мандат, що зобов’язував галицьку шляхту в таких випадках дати допомогу старості, який був слушником закону і в даному випадку на стороні Януша Радзивілла. Ополчення зібралося під Баришем коло Бучача. Та в даному випадку не епотрібно було навіть шляхетського рушення. Радзивілл чудово справився і з своїм чисельним особистим відділом. До речі щоб ви знали, такий узаконений напад міг відбутися тільки при асистенції когось з міських урядників, чиїм обов’язком мала бути спроба залагодити справу без збройного конфлікту напаред.

Таким урядником був Ян Свошовський, який у своїй доповідній твердив, що всіма силами спонукав каштелянову до піддання вирокові, присилав до неї її друзів – Олександра Зборовського і Миколу Чурило, та все дарма, Софія піддатися добровільно не хотіла. Прийшлося тоді до збройної виправи на Бучач. Коли Радзивіловський відділ став під Бучачем, його і справді було вітано з замку залпами гармат і модзир, але на диво замок було опановано з легкісттю.

 

Коли Софія Гольська вернулася  з Любліна, вона застала факт вже доконаний, але впевнившись у стані замку і стану речей, прийшла до висновку, що замок було піддано через зраду, а конкретно через коменданта Кашовського що увійшов у порозуміння з Радзивіллом, Миколою Чурилом і Юрієм Бучацьким, бо і ці два остатні взяли участь у штурмі.

Починається суд у якому Софія просто закидає Радзивілла позовами про нешляхетську гідність, про те що, оборона замку складала 2000 залоги і відповідна кількість гармат, і якби не зрада Кашовського, Радзивілл в житті його б не здобув (можливо й так). А оскільки Кашовський виявився зрадником, то він повинен бути покараний баніцією, прокляттям і ще Бог зна чим за те що дозволив Радзивіллу увійти в замоке з тилу, зробивши “дірку” в незахищеному місці. Сипляться позови про гвалт, грабунок, безчесття крові, про смерть двох і побиття кількох її слуг, тобто суд потопає у паперовому морі скарг і прокльонів….

В кінці кінців Софія, виставляє позов Радзивіллу, на відшкодування збитків у 600 000 гривень і трибунал оголошує Радзивіллу (вдумайтесь) заочний вирок баніцій і інфлямії!!!! Нечувана справа! Хоча фактично вона абсолютно не шкодить Радзивіллу і відповідно нічим не допомагає Софії…. Єдине добре, що припало з тої тяганини Софії що Бучач все таки зостався в її руках.

 

Софія особисто комендувала залогою

Та тільки розравившись з однією справою, інша підходить з зовсім іншого боку. 1615 року, з турецького полону повертається Стефан Потоцький і дізнається про втрату скарбу, і про судову тяганину з Гольськими. Справа повертається зовсім по іншому, і того ж1615 року вона вже просто змушена допустити судових виконавців до огляду замкових підвалів у підгаєцькому замку. Насправді там вже нічого не було. Найімовірніше Софія користала з скарбів Потоцьких, хоча б для того, щоб відбиватися від інших магнатів, ремонтувати свої замки, поповнювати залогу, купувати амуніцію та інше. Та й судові справи забирали, думаю, не малі суми.

Отже в підвалі не виявили нічого, крім якихось бочок і старих мішків невідомо з чим. На наступому судовому засіданні, вона свідчить що це все, що знайшлося в замку і пропонує Потоцькому взяти їх на віру, не заглядаючи всередину. В обмін на зняття всіх обвинувачень. Звісно, що Потоцькі на таке піти не могли, (мало що там в мішках?) і все таки домагаються у суді щоб Софія попала під кару баніції (вигнання і позбавлення всіх прав).

 

Крім всіх бід що звалюються на Гольську,  у 1617 році помирає її чоловік Станіслав Лянцкоронський. Вона залишається одна проти числених позивачів, з неймовірною силою витримуючи натиск недоброзичливців. Її тактика полягала у тому, що вона постійно у судах апелювала у відповідь, придумували різні зачіпки, щоб тягнути справи якогомога довше, і пробувати перевести справи з кримінального ведення до цивільного.

 

 

Стефан Потоцький і Марія Могилянка у той час, домігшись щоб Софію оголосили банітою, та не повернувши свої скарби, вирішують вербувати наймане військо, щоб мечем повернути те, що не змогли повернути законом. Та напасти на Підгаєцький замок виявляється не так легко. По перше, сама фортеця була однією з найміцніших на Поділлі, по друге, сама Софія виявилася вправним вояком і особисто командувала залогою, відбиваючи всі штурми. Так тривало не довго.

У 1618 році, Стефан Потоцький дізнавшись що вона поїхала у справах до Любліна, зібрав нашвидкоруч 600 найманців з шляхти та козаків напав на місто, залога якого через тривалу облогу та голод мусила здатися. Софії нічого не залишалося як прийняти умови що їй нав’язував Потоцький. Оскільки грошей немає, і повернути їх неможливо, значить прийдеться віддати частину своїх земель, а саме, три міста з замками – Бучач, Чортків і Вербів, 23 села що належали до бучацького ключа, додати срібла та клейнотів на суму 20 000 злотих, а такоє передати Потоцькому всі привілеї, грамоти та контракти, як польські, так і молдавські, що були при украденому скарбі. Для дотримання угоди, у заклад було взято 500 000 злотих. Тут вже Софії діватися було нікуди. Єдине що вона бажала, це щоб Підгайці не потрапили в руки до Потоцьких, так вона їх зненавиділа.

 

Памятки по Софії Гольській залишилися до тепер

Оскільки потрібної суми у неї не було, вона звернулася у Бережани до Миколи Синявського, який позичив їй 200 000 злотих взявши Підгайці у заставу. В результаті вони мала єдину втіху, що Підгайці не дісталися Потоцьким під час її життя. Варто сказати, що справа і на цьому не закінчувалася, тому що тривала потім і судова тяганина між Потоцькими та Синявськими, і аж 1641 року, коли померли всі учасники конфлікту, на Підгайцях запанували таки Потоцькі, а саме Станіслав «Ревера» Потоцький. Що ж залишилося від Софії до нашого часу? Перш за все, неперевершений костел у Підгайцях 1634 року, який Софія фундувала ще за свого життя і ймовірно на кошти зі скарбу. Костел перебуває в руїні і вартий набагато кращої долі, це ж памятник тим історіям що творилися у наших краях. Тим більше Софія у ньому ж і похована. І у селі Долина (Янів) збереглися залишки замку Яна Гольського і колишня замкова каплиця, що зараз використовується як православна церква. Теж будована на кошти скарбів. От такі історії на Поділлі.

Далі буде.

Анатолій Лещишин