Тернопільський замок 1672 року

До замку потрібно було йти пішки

Давайте спробуємо перенестися з вами сьогодні ще раз назад у часі і поглянути на Тернопільський замок станом на 1672 рік. Фактично перед самим страшним руйнуванням, якого зазнав Тернопіль у старі часи.

 

Цитадель займала широкий простір в межах міських валів, така собі фортеця у фортеці, якщо можна вжити такого виразу. Від решти міста, він був відділений глибоким і широким ровом, подібним до того, що обороняв місто зі східної сторони. Екскарпований каменем мур і вал на ньому тягнувся від нового костелу до замку оминаючи його з західної  і північної сторони, а з східної і південної сторін, вал був підпертий величезними дубовими палями. До замку можна було потрапити через муровану, склепінчасту в’їздну браму, яка як свідчить інвентар була двоповерховим, досить гарним житловим будинком. Брама з’єднувалася з містом звідним мостом, що піднімався з допомогою ланцюгів підведених до залізного підйомного механізму. І тільки опустивши міст, можна дістатися до важких двоїстих дверей, і відчинивши їх опинитися у склепінчастому проїзді брами.

 

Що цікаво, у самій брамі, містилися жолоби для коней, тобто посланці, залишали їх тут, а самі вже пішки, через дитинець мали йти до замку. Також у проїзді було облаштовано двоє дверей – одні вели до приміщення сторожового, того хто пильнував власне в’їзд до брами і займався підйомним механізмом звідного мосту, а інші вели на другий поверх, де містилися дві кімнати, одна з вікнами в бік замку, інша в бік міста. Брама, як свідчит інвентар було в повному порядку, не бракувало ні вікон, ні дверей, містилася піч для обігріву, і сама споруда була покрита гонтом.

 

Амуніція замку не була багатою

Проходячи браму, опиналися на широкому дитинці, оточного валом і муром, в якому як свідчит Людвік Фінкель, «були у валі і мурі склепіння, а в них отвори для гаківниць та мушкетів» На жаль амуніція у тернопільському замку не була надто багатою, з огляду на постійні військові сутички з турками і татарами. Інвентар 1672 року перечисляє все що було в замку: гармат чотири, мортира одна і баба одна, гаківниць тринадцять, мушкетів двадцять, пороху бочок чотири, та трохи матеріалів для відливання ядер для гармат та куль. Не дивно що при такому арсналі замок не витримав турецького нашестя 1675 року…

 

Сам замок викликав мабуть подвійне враження. З одного боку, зовнішньо цілий, відремонтований, покритий гонтом, мабуть здавався таким, якому нічого не бракує, і все добре. З іншого боку, побувавши всередині, замок складав враження пустки і покинутості. Помешкання використовувалося тільки на першому поверсі. Мабуть дивно було бачити панське помешкання без печей, без вікон, в деяких залах і кімнатах бракувало навіть дверей. Про стан обжитості судити вгагалі важко, бо люстраційна комісія фактично не записала ніякого облаштування кімнат кім декількох столів та комодів!!!

 

Трішки краще ніж наземна частина замку виглядали каземати та підвали. От там не бракувало нічого. Воно й не дивно, якщо врахувати що підвали могли використовуватися для утримання вязнів. Двері всюди були цілі, ковані, віконця були загратовані, були облаштовані навіть криївки в разі ворожого нападу.

 

На рогах дитинця знаходилися дві вежі, які називалися відповідно свого розташування – Над озером та Нижня (з боку міста). Як свідчить інвентар обом вежам нічого не бракувало, покриті гонтом, облаштовані дерев’яні помешкання. У башті, яка стояла над озером було облаштовану хвіртку, через яку потрапляли до замкових кухні та пекарні. Мабуть їх розташування за замковим тереном було спричинене міркуваннями безпеки, тому що в описах, дитинець тернопільського замку, неодноразово називався широким і просторим. Зазвичай його було використовувано для муштри міщан, в тому числі і жидів, які згідно вимог та законів того часу, були зобов’язані приходити сюди з особистою зброєю і боєприпасами (як правило мушкетами) і вправлятися у стрільбі. Урядував такими вправами, і в той же час очолював місцевий гарнізон тернопільський міщанин, купець, і бурграф на замку Еліаш Качевич, який отримував за це від власника міста щорічно 80 золотих.

 

Так виглядав тернопільський замок у 1672 році. Трішки пошарпаний, потребуючий догляду і амуніції, та все таки, при вдалому керуванні обороною ще цілком боєздатний.

Продовження буде.

Анатолій Лещишин