Мандрівники з Тернополя побували на веселому кладовищі в Румунії

Наш сусід – Румунія не є популярним місцем для нашого мандрівника, а даремно, про що переконався нещодавно блогер Влад Беспалов, коли потрапив туди на одноденний тур, витративши незначну суму.

“За кілька останніх років дістатися до цієї країни стало простіше, – пише у своєму блозі мандрівник, – кілька років тому у закарпатському Солотвино відкрили пункт пропуску, а з 2014 року відвідати Румунію можна з діючим мультишенгеном (або навіть з візою на 2 в’їзди до будь-якої країни ЄС).

Наш маршрут розпочинався з Тернополя. Про варіант, як дістатися за 240 гривень (туди/назад) – дивіться в кінці посту.
Вже у Солотвино відчувалась близькість кордону – люди говорили румунською, вивіски було двома мовами, а на площі було погруддя Стефану-Чел-Маре.
1.
 photo 2016-10-02 _5_zpsa5z3oyim.jpg

Перед границею нас виручив валютчик, адже всі обмінники у неділю були закриті. Курс румунської валюти, лея, майже такий самий, як і польський злотий – 6,7 гривень за лей (2.10.2016).

Румунські гроші пластикові і не рвуться. Десь читав, що входять у 5-ку найкрасивіших у світі.
2.
 photo 14585437_1099798613409181_987537565_n_zpscdbxh6la.jpg

Кордон пройшли напрочуд швидко. Прикордонник запитав куди їдемо, а у мене – де зараз проживаю (адже реєстрація у мене донецька).

– Ага, файне місто! – сказав він з посмішкою на обличчі, на що Катя йому проспівала рядок з пісні Гадюкіних.

На румунському боці черги теж не було. Нас запитали про те, скільки маємо з собою грошей, але показувати не просили. Тут чомусь саме питають про суму, а не про резервацію готелю чи страховку.

Після пару фраз на моїй бідній румунській, куди ми їдемо, жінка-прикордонник перейшла на англійську та порадила ще відвідати карпатський поїзд.

Такого приємного переходу кордону у моєму житті ще не було! За 45 хвилин після прибуття поїзду у Солотвино ми були вже у містечку Сігету-Мармацієй, яке раніше взагалі було одним містом.

кордон.png

Якщо раніше я кляв наші міжміські маршрутки, то на румунському боці у неділю їх майже не було. Тому шукаємо трасу №19, де на узбіччі стопимо до села Săpânța / Сипенца, яке за 20 кілометрів.
3.
 photo 2016-10-02_03 _6_zps4gjov4f8.jpg

Нам зупиняє чоловік з дружиною та дитиною.

– Влад, то цигани! – каже Катя.

Придивляюся, дійсно, смугляві, але то не вони. Взагалі не розумію, звідки люди вважають, що всі румуни, це роми. Так, вони в цілому темніші, але виглядають зовсім інакше.

Оскільки машина була стара, та і люди виглядали не багатими, то кажу одразу «Автостоп. Фере бані», що означає «без грошей». Потім нам це фраза допомогла уникнути не порозуміння.

Водій на ім’я Андріан сказав, що нема питань. Виявилося, що водій працює у мерії села, в Україні був лише пару разів і то у прикордонних селах. Навіть пару фраз українською знав!

Весь цей час ми їхали уздовж кордону, тому телефон навіть не переходив у роумінг.
 photo _zpsc6jo72ah.png

Адріан підвіз нас під … кладовище. Так, саме веселий цвинтар або Чіміструл Весел є головною атракцією села, куди приїжджають туристи з усього світу.

Вхід сюди коштував 5 лей (34 гривень). Але достатньо було сказати, що я журналіст, то нас пустили безкоштовно. За що дякую і зроблю окремий пост.
4.
 photo 2016-10-02_02 _44_zpst21wnzkz.jpg

Дороги у румунському селі були добрі, особливо порівняно із закарпатськими
5.
 photo 2016-10-02_03 _7_zpsafgl9tdw.jpg

Тільки от тротуарів ніде не бачили – люди йшли просто по трасі, а водії полюбляють агресивний стиль їзди. Ми навіть якось проскочили між жінкою з коляскою ту фурою.
6.
 photo 2016-10-02_04 _35_zps0a30wlry.jpg

А от самі машини у Румунії добрі – я ніде не бачив старих, румунських аналогів наших «Жигулів». Певно відсутність мита дає свої плюси. Не бачив я такого великого соціального розшарування, коли джип обганяє стару разволюху, хоча, як здалося, румуни теж люблять дорогі авто.
7.
 photo 2016-10-02_03 _13_zps1aqr8z3n.jpg

Овечок ми бачили не раз. Бринза з мамалигою – національна румунська страва.
8.
 photo 2016-10-02_03 _11_zpsel9ofjzy.jpg

Іншою цікавинкою села стала церква карпатської готики в монастирі Mânãstirea Peri-Sãpânta, яка знаходиться у 500 метрах від траси.
9.
 photo 2016-10-02_03 _18_zpsbm6oiikd.jpg

З Сипенці ми відправилися назад у Сігет. На авто довго чекати не довелося. Наступний нас водій розказав, що бував в Україні, але лише через «мані» – перевозив сигарети, які у Румунії у 4 (!) рази дорожче.

У Сігеті ми дійшли до супермаркету Кауфланд, де почали зупиняти авто до села Бирасана / Bârsana
 photo _zpsc6jo72ah.png

Тут нам зупинився мікроавтобус з пасажирами без якихось пізнавальних знаків, він вийшов і почав вже люб’язно ставити рюкзаки у багажник, після чого, почувши фразу «Автостоп. Фере бані», змінився в обличчі і віддав наші сумки назад.

Довго чекати на наступне авто не довелося, нас взяв водій на дорогій машині, втім це не завадило йому взяти 2 леї (13 гривень) з бабусі, якій він теж зупинив. Так що у Румунії краще казати, що ви їдете автостопом, бо тут мало хто таке розуміє.
Ми ж розплатилися листівкою з видами України.

У центрі села Бірсана (яке теж десь за 20 кілометрів від Сігету) нас чекали приємна несподіванка. Тут знімала кліп румунська співачка і тому була купа народу у національних костюмах.
10.
 photo 14556152_1099798483409194_264317576_n_zps1hzls6rf.jpg
Дякую за фото kasiastarko

Ми не втратили можливість.
11.
 photo 2016-10-02_04 _17_zpshw4iwuom.jpg

Румуни люблять свій прапор. Ледве не у кожному селі можна їх побачити на стовпах.
12.
 photo 2016-10-02_03 _40_zps2netvvic.jpg

Від центру села до монастиря Mănăstirea Bârsana ще 5 кілометрів (!). Тому зважайте на це. Втім, година пішки були того варті.
Сільські краєвиди.
13.
 photo 2016-10-02_04 _37_zpszfakftnl.jpg

Ці дерев’яні церкви (карпатська готика) а також церква у Сепинці є під охороною ЮНЕСКО. Вхід сюди безкоштовний.
14-15.
 photo 2016-10-02_05 _19_zps4oajs7ch.jpg

 photo 14542647_1099798616742514_1093512640_n_zpsaavddcrm.jpg
Дякую за фото kasiastarko

Назад у Сигіт питали водіїв вже на стоянці перед монастирем. Навіть не просилися, перший же водій, який був з родиною, погодився на підвезти.

Florin (саме так його звали) доволі добре знав українську і у Сігеті підвіз нас під ресторан Casa Iurca de Călineşti з традиційною кухнею.
16.
 photo 2016-10-02-06 _3_zps2xdqixnu.jpg

Тут ми замовили два супи та мамалигу. Заплатили 24 лей. Інтер’єр був добрий і обслуговування теж, а от їжа взагалі не вразила. Приємно, що був комплімент від закладу у вигляді гострого перцю зі сметаною, безкоштовним хлібом, але от мамалига була прісною, грибний суп з комками а головний суп такий собі, звичайний.
17-18.
 photo 2016-10-02-06 _9_zpseecl3l53.jpg

 photo 2016-10-02-06 _8_zps6qdsqczk.jpg

Після обіду забігли ще у супермаркет Lidl і ще за світла перейшли кордон, де побачили ту саму румунку, що і зранку, вона нас згадала і запитала чи все встигли із запланованого.
19.
 photo 2016-10-02-06 _52_zpsw0ehahmk.jpg

Від такої одноденної поїздки отримали купу позитивних вражень.

Як доїхали?
румыния.png

О 17.56 виїхали з Тернополя до Львова на поїзді Маріуполь – Львів (32 грн/особа). У Львові пересіли на поїзд Львів-Солотвино 1 (плацкарт з постіллю – 85 гривень). Час на стиковку – 35 хвилин.

Наступного дня о 9-й ранку вже були у Солотвино, де за 20 хвилин пішки дійшли до кордону і опинилися вже у румунському місті Сігету-Мармацієй.

Назад із Солотвино 1 їхали автобусом о 20.35 до Рахова (25 гривень), де о 0.16 пересіли на плацкарт до Львова (75 гривень з білизною).

У Львів прибули о 8.10, де о 8.45 від’їхала електричка до Тернополя (23,5 гривні).

Всього за проїзд 240 гривень.

Коментарі вимкнені.