Партія Регіонів – катарсис чи смерть?
Політизація – деполітизація – популізм
Партія Регіонів підходить до ключового моменту власного політичного існування. Її хвацька адміністративна влада, що фокусується авторитарними принципами, тане відсотками підтримки населення. Відсотки вислизають, наче вода, крізь пальці.
За результатами соціологічної групи “Рейтингу” за діючого президента охочих віддати голос наприкінці вересня нинішнього року залишилося 21% з опитаних. Рік тому цей показник становив близько 41%. Крім того, дослідження засвідчує зростання кількості опитаних (з 7 до 13 % з грудня по вересень), що не підтримують жодну партію та кількість тих, що не можуть визначитись (з 8 до 11 % березень-вересень).
Головна технологія, що діяла до цього у політичних перегонах: шквал популізму, показова агресивна конфронтація до опонентів, з початком виборчої компанії 2012 діяти не буде.
Це пояснюється тим, що основну масу електорату довгий час силоміць тримають у інформаційних лещатах. Створюється штучний попит на інформацію політичного характеру, що продукується ЗМІ; вона не втратить популярність, але втратить набагато більше – здатність реально впливати на голос виборця. Електорат позбавлений перспективи розірвати блокаду, залишається у штучно політизованій площині – геть деполітизований. На цьому ґрунті зростає загальне невдоволення і озлобленість мас.
У подібних критичних умовах суспільство тяжіє до зміни формації застарілого політичного простору, зміни стандартів його інформаційного наповнення. Саме тому технології популізму радше принесуть негативні наслідки для політичної сили, що їх застосовуватиме.
Якщо розглядати західних сусідів, як ми це обожнюємо робити, і шукати аналогії, то можна звернути увагу на приклад Польщі, Чехії, Словаччини кінця 80-х, де хвиля популізму накрила Центральну Європу. Втім ця хвиля доволі швидко відійшла. Там електорат навчився критично мислити, що дало змогу розгледіти пересічному виборцю у маленьких партіях справжніх політичних суб’єктів.
Певним чином і у нас зараз, перехідне суспільство, як охарактеризували нас з-за океану, переходить у фазу раціонального вибору між політичними силами, де здобуття голосів виборців лежить у площині презентацій реальних, конструктивних програм.
Ідеологічне обличчя
Для виживання у нових політичних умовах кожна сила, що прагне успіху на майбутніх виборах мусить віднайти та розробити прозору ідеологічну платформу. Ідеологія партії дає змогу виборцю конкретно зрозуміти, чого прагне партія, коли отримає владу або у випадку ПР. аргументувати навіщо їй влада далі. Для українського виборця на виборах 2012 це може стати найважливішим аспектом при голосуванні.
Сучасні політичні сили (партії) декларують власні ідеологічні позиції доволі завуальовано, оскільки це звужує спектр захоплення електорального поля.
Європейські тенденції підкреслюють , що ідеологія сьогодні – другорядний індикатор ідентичності партії. Первинним є сповідування цінностей. Цінності можуть бути ідеологічними, духовними, цивілізаційними, матеріальними, метафізичними тощо. Тобто європейські партії трансформуються у щось близьке до орденів, братств, і лож.
Натомість України актуальним залишається ідеологічна складова. Ідеологія найпростіший спосіб класифікації того божевільного плюралізму партій, що присутній у національній партійні системі.
Криза партійних еліт
Криза партійних еліт найбільше відчуватиметься на наступних виборах, це буде виражатись у рекордно низькій активності виборців.
Яскравим прикладом кризи партійних еліт є правляча партія. Старі партійні функціонери втратили змогу ефективно презентувати свою політичну силу. Партія Регіонів, що створювалась без бази соціального поштовху, з певними завданнями та інтересами для захисту великого капіталу, не піддається класичному аналізу партійної організації, адже в основі має олігархічний політичний клуб, що з часом обріс партійною конструкцією. І саме через це, якщо проводити паралелі з загальноприйнятою динамікою розвитку партій, Партія Регіонів має парадоксальну будову.
Правляча партія – серце політичного режиму – мусить неформально підживлювати неповороткі бюрократичні інституції держави. Однак без людських вливань, в першу чергу, в партійну структуру, ресурси партії обмежені. Консервація партійної еліти ніколи не слугувала розвитку партії, здебільшого виконувала деструктивну роль. Партія, як організм постійно жадає генерації власних клітин.
У партії має бути присутня неоднорідність інтересів, за допомогою яких, всередині партії генеруються нові способи вирішення проблем, що виникають.
Незалежно від форми зародження партії, стагнація партійних еліт веде до депопуляризації політичної сили. Така ситуація добре зрозуміла політехнологічним гуру, що працюють у Партії Регіонів. Тому ПР намагатиметься вийти з замкнутого кола за допомогою нового вливання – залучення свіжих сил.
Ліва монополізація
Партія Регіонів, готуючись до виборів, збирає навколо себе різноманітні політичні сили (Сильна Україна, Єдиний Центр, Народна партія Литвина), ситуативні і латентні союзи з комуністами та соціалістами. Наразі цей процес має позитивну динаміку. Однак, в основвному, на лівому фланзі. Попри те монополізація і включення інших партій у ПР не стане тотальним явищем тому, що для ПР завжди залишиться недосяжним “правий спектр”. Тому Партія Регіонів повільно перетворюється у ліве всеохоплююче крило.
Електорат Комуністичної та Соціалістичної партій невпинно зникає, тому найраціональнішим варіантом для обох сил буде вічний союз з регіоналами.
Однак бажання максимально сконцентрувати різнобарвні політичні сили під одним дахом неминуче призведе до внутрішньої децентралізації партійного керівництва. Це в подальшому виллється у відокремлення певних груп інтересів, їх подальшу маргіналізацію. Утиснені групи не матимуть іншого виходу, як утворення власних нових політичних сил.
Такі застереження не є голослівними, адже всі пам’ятають про крах правої коаліції Ющенка.
Справа Тимошенко
З точки зору політичної стратегії бажання будь-якою ціною “закрити” екс-прем’єра є абсурдом. Тим часом катастрофічно погіршуються перемовини про асоціацію з ЄС, погіршується імідж української влади в очах західних політичних лідерів. Таким чином наразі справа (справи) Тимошенко для правлячої партії – суцільний негатив.
Водночас, якщо розглядати процес над Тимошенко з точки зору зацікавлених суб’єктів, то тут справа навіть не в честі, амбіціях чи особистій ненависті, а у інтересах вузьких груп, для котрих абсурд є прагматичним дієвим маневром. Партія Регіонів, що створена великим капіталом, і відповідно – для захисту великого капіталу, має чітку виважену політику стосовно реалізації цього захисту.
Перекриття кисню Тимошенко призведе до руйнації “Батьківщини”, або принаймні до боротьби між елітами, паніки серед найбільш титулованих промислових олігархів, у котрих доля власного бізнесу є пріоритетом. Ось саме тоді їм потрібно буде, щоб і надалі займатися бізнесом, отримати прихисток від діючого режиму. І в принципі, проект довгострокових інвестицій у Партію Регіонів можна вважати завершеним.
Коментарі вимкнені.