У лікарнях медики інфікують кожного десятого пацієнта!

ВООЗ оприлюднила шокуючі цифри: кожен десятий пацієнт виписується з лікарні з новою болячкою, а кожен третій, який лежав у відділенні інтенсивної терапії і реанімації, заражається внутрішньолікарняними інфекціями. «Медики не надто ретельно миють руки перед контактом з хворим і не стежать за своїм здоров’ям», – пояснюють експерти ВООЗ.

Минулого року у Великій британії зафіксували найвищий за останні

13 років рівень захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції – 42712 випадків (для порівняння, у 1998-1999 рр. – 335). Найпоширенішими збудниками виявилася супербактерія MRSA (метицилін-резистентний золотистий стафілокок), Clostridium dificille, норовірус і кишкова паличка (Escherichia coli), які передаються через брудні руки. «Патогени, «перегодовані» антибіотиками, мутують та стають нечутливими до дії препаратів», – виправдовуються медики. Експерти ВООЗ їм не вірять і радять частіше мити руки з милом.

Без бахіл, маски і халата у лікарню (особливо, якщо це хірургічне чи пологове відділення) не впустять. Але медики визнають: хворий швидше заразиться від медсестри чи лікаря, ніж від відвідувача стаціонару.

30-річний Богдан Антипенко (ім’я та прізвище з етичних міркувань змінено. – Авт.) став жертвою халатності вітчизняних медиків. До лікарні потрапив з апендицитом, а вийшов з гепатитом В. «Напередодні здавав аналізи, і все було чисто. А через кілька місяців дізнався, що маю хвору печінку», – розповідає чоловік.

Правозахисниця, голова Всеукраїнського правозахисного руху «Гідність» Тетяна Бордуніс каже, що у кожного пацієнта є шанс довести свою правоту. «У 2005 році у Маріупольській третій міській лікарні, що на Донеччині, трьом новонародженим дітям за порадою лікаря влили заражену донорську плазму, – розповідає Тетяна Бордуніс. – Обвинувачена на той час виконувала обов’язки головного лікаря. Її підлегла – медсестра – здала кров. Через 15 днів у плазмі виявили СНІД, але донорський матеріал не знищили і через два тижні перелили його немовлятам. Лікаря засудили до п’яти років позбавлення волі, а через два місяці… амністували. Після винесення вердикту і до рішення Апеляційного суду лікар продовжувала працювати на станції переливання крові. Правда, тепер їй доведеться змінити професію або вийти на пенсію, оскільки найближчі два роки жінці заборонили займатися медичною діяльністю». «Розглядали справу шість з половиною років. Лікар давно могла потрапити під закон про амністію, але не давала на це згоди, оскільки амністія не знімає вини і не звільняє від виплати матеріальної компенсації (матері потерпілих вимагали, щоб обвинувачена пожиттєво сплачувала їхнім дітям по 20 тис. гривень щомісячного утримання. Зараз усі дівчатка перебувають на IV, завершальній стадії СНІДу. – Авт.)». Апеляційний суд Донецької області не підтвердив права заражених дітей на компенсацію моральних збитків і запропонував потерпілій стороні звернутися до суду з цивільним позовом. Родини мають намір звертатися у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, щоб домогтися виплати компенсацій. Крім того, подадуть позов на Україну у Європейський суд з прав людини, адже розгляд справи затягнувся на шість з половиною років (за максимально допустимих п’ять).

«Дешевше щороку палити лікарні і відбудовувати на їхньому місці нові, ніж намагатися побороти внутрішньолікарняні інфекції, – переконаний кандидат медичних наук, доцент кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького, лікар-пульмонолог Анатолій Невзгода. – У наших лікарнях не дотримуються елементарного охоронно-санітарного режиму. Санітарну побілку треба робити два рази на рік, а у нас є такі заклади, які ще з 50-х років ремонту не бачили. Інструменти мають бути одноразовими або принаймні їх треба нормально стерилізувати, а цього ніхто не робить. В американських клініках (бачив на власні очі) користуються лише одноразовими інструментами, 2-3 рази на день роблять промивання палат, кожен день міняють постіль. Попри це, 30% пневмоній, які реєструються у США, є нозокоміальними (тобто людина заражається вже у лікарні). Таких хворих лікують за кошт держави. У нас пацієнтів з нозокоміальними пневмоніями, виявляється, взагалі немає, бо немає фінансування, яке би покрило витрати на їх лікування».

«85% випадків інфікування трапляються з вини медперсоналу, – каже президент Все­української ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. – Замало мити хлоркою туалети. У туалеті ще ніхто не заразився. На тумбочці біля кожного хворого мають стояти спиртовмісні дезінфектанти, але на це треба виділяти кошти, яких немає. Лікар має помити руки перед тим, як оглянути пацієнта, а не переносити інфекцію від рани до рани… Зараз наша організація займається справою 28-річної жінки, яку заразили у лікарні мультирезистентним туберкульозом. У палату, де вона лежала, поклали хвору, знаючи, що та може становити загрозу для неї. Лікарі вчинили злочин, бо знали, що зараження неминуче. З 12 препаратів перепробували вісім – хвора на жоден не відреа­гувала. Жінка помирає на наших очах, а ми нічим не можемо їй допомогти»…

Високий замок