Чи була війна за Україну?

У цій статті давайте спробуємо торкнутися історії Тернополя  та околиці у період Хмельниччини і подивитися на саму Хмельниччину трішки іншими очима, відійшовши від загальних стереотипів і усталених норм.

Перш за все, чому всі сприймають Хмельниччину, як визвольну війну українського народу за державу та православну віру? Чому Б. Хмельницький рахується визволителем, а,  наприклад, Я. Вишневецький катом? Чому ми, в кінці кінців, оцінюємо ці події з точки зору 21 століття? Події потрібно оцінювати з точки зору 17 століття. Тоді все стає набагато зрозумілішим і погляд на ту чи іншу подію відрізнається докорінно.

Перш за все, потрібно зрозуміти, що в середині 17 століття не було таких понять, як нація, як це тепер розуміємо ми, не було польскої, литовської чи української. Були посполиті. І була одна держава Річ Посполита. Те що у державі панувала шляхетська демократія і ніхто не дбав про простих хлопів, ну, а де ви бачили державу того періоду, де б правляча еліта дбала про свої підданих? Пан завжди був паном, а хлоп хлопом. Так і було в Речі Посполитій. Причому вона ще вигідно відрізнялася свободою, якщо порівнювати, наприклад, з тією ж Московією. А тепер, будь-ласка, поставте себе на місце будь-якого пана, що має маєтки на Україні. І тут починається повстання. Що ви будете робити? Правильно, ви, як магнат будете тлумити це повстання, тому що повстали ваші раби! В той самий час можна себе поставити і на місце хлопа, якому паньство вже так заляло сала за шкіру, що терпіти далі нікуди. Що ви будете робити, якщо маєте змогу повстати? Так, ви повстанете і будуте палити все вогнем і мечем. І правильно зробите, бо краще загинути з мечем в руках, ніж з сапою в полі. Все вірно. Але. До чого тут визвольна війна за українську державу? Де війна проти польських панів?

Елітою «польського» війська були українці

В архівах зберігається не одна сотня документів, універсалів та закликів до оборони написаних такими «польськими» панами, як Сангушко, Конєцпольський, Потоцький, Калиновський, Вишневецький і іншими знаковими особами українською мовою! Так, є документи і на польській, є і на латині. Але жоден етнічний поляк ніколи б не писав українською мовою! Ніколи! Це одне з багатьох підтверджень, що не було ніякої війни українців проти поляків. Була банальна громадянська війна. Так, кривава, виснажлива, і той же час така звична – скільки в історії України прикладів, коли українці воюють з українцями через політичні робіжності опинившись по різні сторони барикад?!

До того ж, якщо порівнювати дві воюючі сторони, не можна сказати, що на козацькій стороні були тільки українці і українські бідні шляхтичі, а на стороні Речі Посполитої тільки коронні війська і багата шляхта. Відомо наприклад, що всі командні місця у приватному війську Яреми Вишневецького займали більшість українці, гордість  Речі Посполитої – крилатих гусарів – складали переважно русини, так як це вимагало неабияких коштів, а самими великими багатствами володіла саме руська шляхта, мало хто з етнічних поляків служив у цьому роду військ.

В той же час, очевидці описують наскільки різношерстним було козацьке військо. І якщо порівнювати долю русинів і представників всіх інших національностей, то ще невідомо яке там буде співвідношення. Там достатньо було і поляків і молдаван, і росіян, в тому числі засуджених на вигнання за розбій, убивства і просто невдоволених існуючим станом справ. Що в принципі не применшує їхню героїчність і відвагу.

Анатолій Лещишин