Чортівня якась та незнайомі Заліщики – подорож по Тернопільщині
Основна мета цієї поїздки – відвідини Заліщиків, решта цікавих місць для мене були вториними.
У день, коли мав виїжджати з Києва, дізнався, що з Уралу повернувся мій товариш Володя і його вже встигли запросити на алко-пікнік в околицях Львова. Тобто нам обом ввечері потрібно було рухатися у західному напрямку – вирішили їхати наввипередки.
Почали стопити з різницею у 5 хвилин, але мені й цього вистачило аби застопити вантажівку до Львова.
Через 40 хв Володя відзвонився, що їде на “Ауді” до Дубна, а далі, водій повертає на південь і їде на Чортків. Тобто теоретично я міг підсісти у їх машину. З незрозумілих причин така “рокіровка” не відбулася, і я, після Дубна, спав аж до Львова.
На львівській об’їздній застопив “спрінтер”, який привіз наших заробітчан з Калінінграду.
До Заліщиків з обласного центру ходить дизель-поїзд в якому можна було б виспатися та сховатися від дощу. Однак, вирішив ризикнути – стопити під дощем, мокрих стоперів підбирають неохоче. Тернопіль – місто невелике за годину вже був на об’їздній. Пинив хлібовозку до Теребовлі.
Мрія Тягнибока: 99% українців і поіменні списки росіян.
Якщо брати до уваги лише цифри, то Тернопільщина є найбільш українським реґіоном країни: 97,8 % ідентифікують себе українціями, а 98,8 % назвали українську своєю рідною мовою. На фото криється невідповідність кількість українців більша ніж загальна кількість мешканців, але відсоткове співвідношенн вірне.
Теребовлянський замок. Фото з пагорбу навпроти.
Побачити за’мок зсередини не вдалося – висить замо’к.
Фото з замкової гори.
Поруч знаходиться, непоганий, як для провінції, парк відпочинку.
Чортівня якась…
З Теребовлі до Заліщиків їхав на фурі з російськими номерами. Водій був мовчазний і зрідка говорив по рації, тобто, за вимовою якихось конкретних висновків про його походження зробити не можна було. А от тільки він почав говорити з колегою по телефону і тут понеслася бурхивим потоком трасянка.
Зразок трасянки від Сергія Міхалка.
Андрій – уродженець Могилівської області працює на російську фірму і спеціазується по вантажах з Румунії і Сербії. Від нього я дізнався, що раніше він користувався маршрутом через Хмельницьку область, але через аварійний стан мосту він став недоступним для вантажівок і тепер фури з Румунії й Балкан в Україну та Мутний союз їдуть через Заліщики. Дізнавшись це, зрозумів, чому я бачив так багато автомобілів з іноземними номерами та два автобуси ISTANBUL-KIEV.
Чуйка підказує, що міст у Заліщиках теж довго не протягне. Можна довго гоноритися статусом транзитної держави (містком між Заходом і Сходом), але, без належної інфраструктури, – це порожні слова для трибунних політиків.
Моя мильниця немає панорамного режиму, тому, прошу вибачення у всіх чиї авторські права я порушив.
Заліщики очима ґуґл мепс.
Тільки спустився з вершини каньойну, як сонце вийшло з-за хмар.
На перший погляд, цей вид залізничного транспорту схожий на електричку, що курсує між Фастовом і Києвом. Але в Заліщиках немає електрофікації!
Відповідь дізнаємось пройшовши 40 м в інший кінець поїзда-“гібрида”. До тепловоза приєднали вагони від електрички і назвали приміським потягом “Коломия-Заліщики”.
Дизелем “Заліщики-Тернопіль” доїхав до станції Ворволинці.
До урочища Червоне залишалося 15 км.
Раніше вважав, що повільніше ніж дизель “Черкаси-Христинівка” нічо’ в Україні не їздить, але як виявилося приміський поїзд “Заліщики-Тернопіль” встановлює рекорди “повзучості” – 146 км до обласного центру долає за 4:50 год – середня швидкість 29 км/год. Потяг “Київ-Чернівці” долає цю ж ділянку на 4:20. А ще у 30-роках XX ст. мешканці Заліщиків могли приїхати до Тернополя за 2:30 год.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/04/5/79829/
Знімок Червоногородського замку у міжвоєнну епоху.
Cвітлинка 2010 року.
Червоногородський замок нині.
Одна з веж не витримала лихої долі і, майже, завалилася цієї весни.
Червоногородський замок знаходиться на огородженій території дитячого концтабору “Ромашка”. На хвіртці поміщена табличка ПОСТОРОНІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНИЙ – ігноруйте її.
Джуринський водоспад знаходиться зовсім поруч. Відсутність інфраструктури і нестабільний мобільний звязок не заважав відпочивати близько сотні стомлених життям українцям. До їх послуг намети з пивом та сувенірами.
Ставочок. Красиво, трясця!
З Ниркова до Борщіва доїхав на “жигулях” школоти. З Борщіва до Скали-Подільської на “Камазі”-молоковозі.
Успенський костел у смт. Скала-Подільська.
Минуле, сьогодення і майбутнє місцевого кінотеатру.
Вхід до Скала-Подільської фортеці.
Замок датується XIV ст.
Замок датується XIV ст.
З Скали до Товстого доїхав у приємній компанії франківчан.
Храм Архистратига Михаїла у смт. Товсте.
У Чортків мене довіз місцевий підприємець, цей спритник навіть впарив свою візитку, пропонував бути партнером у мережевому маркетингу.
Чорткова дістався, коли сонце ховалося за горизонтом. Минулого року я вже тут був, тому пішов на вокзал відсипатися. О 3:57 сів на дизель Заліщики-Тернопіль, о 5:39 вийшов на станції Терембовля. З досвіду знаю, що в Галичині недільного ранку на автошляхах машин небагато, але й ті курсують від церкви до церкви. Тому я зовсім не здивувався, що лише на третю годину моєї пішої ходи серед полів засіяними соняшником я пинив чергову молоковозку до Скалату.
Одна з веж Скалатського замку
З західного боку замок впритул межує з селянськими хатами.
Міг би написати, що замок знаходиться на реставрації, але таке враження, що над цим вже давно ніхто не працює.
Через дорогу від замку знаходиться автостанція. За 6 грн доїхав до траси “Тернопіль-Хмельницький”. І не минуло трьох хвилин стопу, як я їхав на, відносно, новому “опелі”, який колишній УБОПівець Вадим переганяв з південної Німеччини у Новомосковськ.
За 6 годин дороги до Умані я дізнався раніше невідомі мені нюнаси роботи МВС: боротьба з наркоторгівлею, бариги, корупція, стеження за об’єктом, СБУшний офісний планктон.
Згідно плану мандрівки, “на закуску” у мене залишався ще два замки. Але Меджибіжський знаходиться в 5 км від траси, а виходити з авто раптово стало лінь. Добре що хоч Летичівська твердиня знаходиться обабіч траси.
Пам’ятник Устиму Кармелюку поруч з єдиною вцілілою вежою Летичівського замку.
Пинити авто недільного вечора на одеській трасі у напрямку Києва завдання з яким справиться і малеча, додаткові 3 години і вдома.
Сергій Кудяшов, Невгамовні бродяги
Коментарі вимкнені.