Недовіра до “янукономіки”

Ви повинні бачити речі в перспективі – кажуть апологети президента Віктора Януковича. Звичайно, з демократією, можливо, й не все гаразд, але просто погляньте на економіку. Ухвалюють сміливі реформи. Лише дайте Януковичу кілька років – і Україна стане східноєвропейським тигром. Р-р-р-р-р-р.

Якби був вибір – менше демократії, більше зростання – авторитаризм Януковича можна було б виправдати як ціну, яку слаборозвинена країна повинна заплатити за економічну модернізацію. Зрештою, це правда, що Україна потребує системного оновлення і що процес реформування податкової системи, правової системи, пенсійної системи, системи освіти й безлічі інших соціально-економічних сфер буде болісним. І це правда, що країну слід реформувати якомога швидше, щоб вона не йшла далі дорогою в забуття. І це також правда, що погана робота помаранчевого керівництва лише поглибила проблеми України і залишила Януковичу величезний безлад.

На добре чи на зле, однак авторитаризм не є хорошим рішенням ані для України, ані для Януковича. Авторитаризму “а-ля Янукович” властива внутрішня нестабільність. Отже, абсурдно думати, що можна змусити Україну модернізуватися. Це не спрацює, і ймовірно, наслідком таких зусиль будуть соціальні потрясіння, що обернуться крахом уряду.

Це залишає Януковича з одним із варіантом дій: умовляти Україну до реформ. Але він може спрацювати, тільки якщо українці довіряють президентові й готові взяти на себе економічні труднощі на благо країни. Поляки, наприклад, погодилися із шоковою терапією ще на початку 1990-х, тому що радо йшли на жертви за урядом, якому вони довіряли.

Опитування громадської думки свідчать, що довіра до Янукович упала, і неважко зрозуміти, чому саме. Він міг би звернутися до націонал-демократів, які голосували за Юлію Тимошенко, але натомість вирішив прокласти собі котком дорогу до суперпрезидентського статусу, відсунути українську мову, культуру й ідентичність і атакувати демократичну опозицію. Він міг би спробувати створити справедливий податковий кодекс, але вважав за краще ігнорувати наріжний камінь будь-яких серйозних економічних реформ, породивши цим масові акції протесту, які завершилися Повстанням підприємців наприкінці листопада 2010 року.

Наступ Януковича на націонал-демократів позбавив його підтримки національно свідомих українців, і його байдужість до потреб малого і середнього бізнесу позбавило його підтримки зародкового середнього класу в Східній і Західній Україні. Янукович утратив підтримку всіх, не розуміючи очевидного: що реформатор, який просить людей іти на жертви, повинен сприйматися як чесний, скромний, і некорумпований. Люди – зокрема ті, що живуть на межі існування, як і більшість його виборців-пролетарів у Східній Україні, – терпітимуть біль, тільки якщо вони вважають, що їхній лідер теж робитиме це.

Янукович зробив цілком протилежне. Він живе, не зважаючи на видатки, на величезній віллі в підозріло приватизованому маєтку, він одягається, як відчайдушний інвестиційний банкір з Волл-стрит, він їде на роботу в лімузині, спричиняючи величезні корки в центрі Києва, він оточив себе огрядними міністрами, які, очевидно, запхали свої пальці в усі мислимі банки. І його правління спирається на Партію регіонів – політичну машину, що складається з м’язистих бійців, перебіжчиків-шахраїв і безсоромних корупціонерів. Українці пожертвували б чимось за закликом Мартіна Лютера Кінга, вони були б божевільними, якби пожертвували чимось за закликом Нерона.

Януковичу також не вдалося здобути довіру іноземних інвесторів, без яких модернізація неможлива. 2010 року, за перший рік його перебування на посаді, прямі закордонні інвестиції зросли лише на 12%. За перший рік помаранчевої влади, 2005 р., ПЗІ майже подвоїлися – зрісши на 96%. І в інші помаранчеві роки ПЗІ виросли: на 12% – 2009 року (коли Україна була практично некерованою під час катастрофічного останнього року Віктора Ющенка при владі), на 21% – 2008 року, на 39% – 2007 року і на 29% – 2006 року.

Чому інвестори такі полохливі? Тому що вони не дурні. Вони хочуть стабільності, але вони розуміють, що викликання стабільності не може стати підставою будь-якого стабільного економічного середовища, верховенства права і що верховенство права неможливе за диктатури. На жаль, Янукович не розуміє цих елементарних речей. Як зазначив він 17 лютого, “Україна є державою, привабливою для інвесторів. Але необхідно створити мотивації для інвесторів, найбільш важливими з яких є стабільність у країні, прозорість її економіки й ефективна політика дерегулювання”. Ані слова, він навіть не заїкнувся про верховенство права. Але як сказав нещодавно міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле: “У Німеччині є підприємці, які охоче інвестували б в Україні. Але вони бояться правової нестабільності і корупції”.

Поки Януковича розглядають як антиукраїнського й антипідприємницького Хрещеного батька, який надає перевагу всіляким цяцькам над боулінгом та одноосібній владі над верховенством права, українці й далі зводитимуть кінці з кінцями в тіньовій економіці, а інвестори шукатимуть привабливіших можливостей в інших місцях.

То ситуація безнадійна? Надзвичайно важко повернути довіру, яка була нерозумно розтрачена, про це свідчить суспільна реакція на нещодавно розпочате розслідування причетності колишнього президента Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонґадзе 2000 року. Хоча це й бажана подія, розслідування мало чим допоможе Януковичу. Оскільки більше ніхто не довіряє йому, є робоче припущення, що справедливість – це останнє, що мотивувало його рішення вкусити руку, яка колись годувала.

Утім, Янукович міг би повернути собі авторитет, змінюючи курс кількома радикальними способами. Звільнення міністра освіти, прихильника російської зверхності Дмитра Табачника було б гарним початком. Закінчення залякування Тимошенко так само допомогло б йому. Написання податкового кодексу, який сприяв би малому і середньому бізнесу було гарним кроком. Переїзд у скромну квартиру в Києві і ходіння на роботу робитиме дива для його іміджу – його гри в теніс. І дозвіл судам бути незалежним може переконати інвесторів, що верховенство права ще не померло.

Це важке завдання, але чи це можливо? Звичайно. Єдина проблема в тому, що Януковичу довелося б перестати бути Януковичем.

Олександр Мотиль, ЗАГ