Одна година на шаленому тернопільському студентському євромайдані

О 12.30 я йшла до театрального майдану зі сторони ЦУМу. Було чутно гул. Спочатку я не зрозуміла, що це так шумить, адже й уявити не могла, що перед драмтеатром може бути бодай тисяча людей. Ще в 11.00 бачила в соцмережах фотографії з площі – вона була пуста, а тут з вулиці Руської, з вул.Сагайдачного, з вул.Чорновола, та з інших боків, по четверо, по шестеро, групками, молодь чимчикувала на майдан. Очевидно у них закінчилося навчання. Мало хто мав парасолі, адже зранку, коли студенти їдуть на навчання, погода була зовсім не такою непривітною.

Підійшовши так, що можу бачити театральний майдан,  я не повірила своїм очам – сходи драмтеатру вщент “забиті” людьми, під дахом театру теж туляться студенти, ще й вистачило їх і на площу. Вони викрикують гасла, злагоджено, дружно, весело, голосно: “Студенти- за Європу!”, “Тернопіль – за Європу!”, “Ми хочемо в Європу!”, “Слава Україні”, “Хто не скаче. той москаль”, тощо. Співають гімн. Хтось допомогає, вистукуючи ритм тамбурином. Мені нагадалися моменти перебування на стадіоні під час футбольних чемпіонатів – зараз біля драмтеатру відбувалося те ж, що й на глядацьких трибунах.

Звичайно, не всі стоять струнко, не всі в ритм повторяють фрази про бажання у “Євросоюз” і не всі взагалі стоять на місці. Хтось “лялякає” по телефону, хтось “приколюється” з друзями, хтось снує поміж однолітками, хтось фотографується на пам’ять. Але атмосфера весела, енергетика – потужна, молодь – впевнена. “Сфотографуйте осьцих студентів, – просить худорлявий хлопчина у фотографа Сергія Гуменецького, – це наш коледж”.

Праворуч від пам’ятника незалежності, якщо дивитися від театру, розбили кілька наметів. А ліворуч, біля лавок – наскладали двометрові колоди. З таких же роблять і якусь конструкцію, на зразок шалаша. Є і дерев’яний підмосток – імпровізовна сцена.

Покинувши майдан, бо була потреба зайти до магазину, і повернувшись за 10 хвилин, я з розчаруванням побачила пусті сходи драмтеатру і застала тишу. “Невже сніг налякав?” – подумалося… Але ж ні, зненацька з боку шкіл №3 та №4 долинув той же гул, який я чула, коли йшла годину тому на майдан. То студенти скандували свої гасла уже біля пам’ятника Шевченку. “Ходять, аби не стояти на місці – гріються”, – подумалося.

А сніг падає лапатий-лапатий, мокрий-мокрий…

Чим не студентська романтика?

Люба Вовк, новини Тернополя “Погляд”

Трансляція з двох джерел ТУТ