На трьох останніх вояків УПА полювали кілька сотень кагебістів

Трьох останніх повстанців, серед яких двоє чоловіків та жінка, радянські військові впіймали на горі хутора Лози. Події того дня жителі поселення пам’ятають дуже добре. Вранці у Чистий четвер близько трьох сотень військових з усіх сторін оточили гору, на якій переховувались повстанці, але  навіть у нерівному бою вояки УПА не дали себе в руки ворогу. Вони вирішили краще смерть, аніж полон, і застрелились із власної зброї. Хто видав повстанців у селі, не знають і досі.

Про те, що у лісах Шумлян та Лозів переховуються повстанців, кагебісти підозрювали ще з осені 59-го. Усю зиму вони приїжджали на хутір і розпитували про незнайомих людей. Жителі Лозів знали про повстанців, але ніхто й словом не обмовився. Однак перед Великодніми святами вояків ОУН-УПА знайшли. Солдати побачили повстанців, коли ті снідали. Партизани відкрили вогонь, поранили одного кагебіста і кинулися в різні напрямки – чоловіки на північ і схід, а жінка на південь. Однак вони не мали жодного шансу на порятунок. Чоловіки застрелилися, а жінка тільки поранила себе, тому її забрали в полон.

Добре пам’ятає події того дня жителька хутора Марія Якубовська.

– Я пам’ятаю, як у цьому лісі стріляли, – каже вона. – Тоді саме пекла паску, а піч була на вулиці. Я побачила, що їдуть машини. Потім почула постріли, стрілянина тривала близько 15 хвилин. А за півгодини їх уже везли машиною. Я не підходила, бо пильнувала паску, а чоловік пішов, бо тоді усіх людей кликали на впізнання. Правда, тоді з наших людей ніхто не зізнався, що це оунівці.

Жителі хутора розповідають, що бандерівці приходили у поселення часто, адже переховувались на горі між Лозами та Шумлянами. Вони просили бодай хліба. Люди не шкодували їжі підпільникам. Допомагали, хто чим міг, але в той же час боялися за свою безпеку, адже за зв’язок із націоналістами могли арештувати і їх.

Чоловік Марії Якубовської мав пасіку, тому солдати часто заходили до нього за медом. Тоді подружжя ніяк не могло зрозуміти, що вони шукають і чому розпитують селян про невідомих на хуторі. Тільки після того, як повстанців не стало, сім’я зрозуміла в чому річ.

– Я добре пам’ятаю ті дні, – каже місцева жителька Марія Скасків. – Навесні 1960-го село було заповнене москалями. Бандерівці прийшли в ліси з Шумлян. Спершу військові обійшли гору з однієї сторони, потім обшукали з другої. Коли солдати обступили оунівців, вони не мали куди діватися.

Після того бою, пригадує Ганна Смирчинська, на допити викликали усіх, кого підозрювали у зв’язку з підпіллям. Мій брат розносив листівки, а тато був станичним з перевозу зброї, розповідає жінка. У 50-х роках батька Ганни Петрівни на 10 років вивезли в Сибір. Його кагебісти спіймали з патріотичними листівками. Саме на початку 60-го родина повернулася на хутір. Як оунівців побили, мого тата щодня викликали на допити. Після арешту батька на жінку повісили ярлик «бандерівка». Але вона ніколи не приховувала свого патріотизму.

За словами Ганни Петрівни, радянська влада не раз намагалася розформувати хутір. Колись тут було майже 70 хат, зараз всього 18. Багато людей було вивезено звідси. Батька жінки вивезли аж на Урал.

А між тим, місцеві жителі впевнені, що на горі у Лозах десь повинна бути криївка, однак вона була так вміло захована, що знайти її не вдається й досі.

З моменту бою минув уже 51 рік. Сьогодні на цьому місці встановлено дерев’яний хрест. Щороку пам’ять повстанців жителі навколишніх сіл та проукраїнські політичні сили вшановують молитвою та патріотичними піснями. Цього року помолитись за душі героїв ОУН Петра Пасічного, Марії Пальчак та Олега Цетнарського прийшло близько двох сотень людей.

«Не можна допустити, щоб такі героїчні сторінки нашої історії були затерті, щоб були забуті люди, які вірили, боролися й віддали своє життя за нашу незалежність, – каже голова обласної організації партії «Наша Україна» Петро Мандзій».

Саме тому облорганізація партії «Наша Україна» цьогоріч виступила ініціатором і співорганізатором разом з бережанською районною владою проведення поминальних заходів із вшанування героїв останнього бою збройного підпілля УПА.

– Сьогодні ми вкотре зібралися, щоб вшанувати вояків ОУН-УПА, які поклали своє життя у нерівному бою з загарбником. Чи мала їхня боротьба у 1960 році військове значення? Безперечно, ні. Троє цих героїв продемонстрували, що жорстокий окупант не задушив духу українського народу. Що могли вдіяти двоє молодиків та жінка трьом сотням кагебістів, озброєних до зубів? Вони плюнули в лице радянській системі, – наголосив під час урочистостей голова Бережанської районної організації партії «Наша Україна», заступник голови Бережанської РДА Володимир Петровський.

Народний депутат від партії «Наша Україна» Володимир В’язівський зазначив, що сьогоднішній режим в Україні ставить перед українцями нове завдання: чинити опір владі, яка будь-якою ціною намагається стерти пам’ять українців про такі героїчні вчинки. А Петро Мандзій наголосив, що вчинками цих трьох повстанців-героїв ми повинні виховувати підростаюче покоління: «Наші молоді хлопці відтяли голову українському кату Сталіну, і за це влада публічно кинула їх за грати. Це ганьба, що на 20-му році незалежності країни юнакам, які зруйнували пам’ятник міжнародному злочинцю, доводиться скитатись по тюрмах. Підгаєччина та Бережанщина – це осередки, де вперше піднялися українські прапори. Сталося це завдяки патріотичному духу, який передали тутешнім мешканцям повстанці, тому ми не маємо права забувати про їхні героїчні вчинки, які привели до незалежності нашої держави».

«Маємо усвідомлювати, що нація, яка не забуває своїх героїв, ніколи не загине. Ми повинні знати свою правдиву історію, щоб не стати рабами чужих імперій. Ми не маємо права допустити заперечення історичної правди та зневажання героїв, які боролися за незалежність України. Це моя особиста позиція. Це позиція партії «Наша Україна», яка захищала й буде активно захищати національну пам’ять, гідність та інтереси українського народу, – зачитав Петро Мандзій звернення до присутніх голови політради партії «Наша Україна» Валентина Наливайченка».

Зоряна Гарасимів, Номер Один