Волонтер Богдан Кіндій заради перемоги жертвує найдорожчим

«Я не відчуваю себе людиною рабом – я вільна людина»

Сім’я, дім, робота.  У них також це все є. І особисті клопоти, проблеми, але не в час війни, не в період коли  країна без  волонтерів напевне б не функціонувала.  Зовсім скоро вже рік, як у Тернополі функціонує логістичний склад для підтримки бійців АТО. В час, коли загострення військового конфлікту збільшував свої масштаби, робота в логістичному центрі потребувала оперативного руху 24 години на добу. Без вихідних, перерви, лише Ти і розуміння, що куля не чекає. Що означає діяти, а не спостерігати, розкажуть волонтери логістичного складу, які від першого дня роботи до сьогодення працюють в режимі «нон-стоп». Ми поговорили про те, із чого розпочалась їхня робота в логістичному центрі, якими були перешкоди та труднощі під час праці, та що довелось втратити у власному житті, а що навпаки – отримати.

Сьогодні ми познайомимо своїх читачів з волонтером  Богданом Кіндієм.

«Моє волонтерство розпочалось із ідеї об’єднання. Ще у літку, минулого року, допомогу бійцям АТО надавали декілька різних громадських організацій. З метою продуктивнішої роботи було здійснено Об’єднання заради громадян «Ядро», до якої ввійшли сім організацій, членом однієї із яких я й був. Нам виділили склад і вже 23 липня він розпочав функціонувати.

Все розпочинається із малого, в моїй ситуації також так було. Спершу я стояв біля супермаркетів для збору продуктів, коштів та інших речей. Паралельно із цією роботою, доводилось організовувати виїзд дітей закордон, рідні яких, загинули або постраждали на майдані, а вже з грудня минулого року моя праця розпочалась безпосередньо в логістичному складі. Найбільш приємними були моменти, коли із хлопцями їздили у госпіталі різних міст і відвідували наших бійців, надаючи їм допомогу із складу.

Щодо труднощів у роботі, так це ставлення людей. Бувало спочатку, коли логістичний центр тільки розпочинав свою роботу, військові дещо з перебільшенням вимагали усе що їм було необхідним і через це часто виникали конфлікти, хоча ми завжди стараємось їх уникати.Можливо вони не завжди розуміли, що це народний склад допомоги, а не Збройних сил, і ми не в змозі забезпечувати усім необхідним негайно. Але це лиш одна негативна складова усього, що робиться.

Проте більш сумною стороною моєї роботи є втрати у власному житті. Нажаль через те, що більшість часу доводиться проводити на складі, я втрачаю свою сім’ю. Навіть можна сказати, що 60 відсотків вже втратив. Інколи прихожу додому, дивлюсь на сина, а він виріс, він інший. Але я ні про що не жалію, бо усвідомлюю, що це мій вибір, який є необхідним для моєї країни, свого народу, а також для майбутнього своєї сім’ї. Жаліти можна про те, що ти не зробив. А якщо щось зробив не те, чудова нагода щоб переосмислити себе, свої дії, і наступного разу діяти по-іншому. Я не відчуваю себе людиною рабом –  я вільна людина».

Юля Вигонська